Знову мене топлять в багні
І світ пахне пеклом за останні три дні
Та внутрішній голос каже: ”Мовчи! Мовчи...”
Тільки душа моя нестерпно кричить,
Благає на волю!
І знову хочу бути сильнішим від болю
З закритими очима бачу потворність світу
Та не можу звільнити правду обманом сповиту
Що лунає в моїх думках,
Тоді охоплює мене в обійми страх,
І світлий розум не характерний мені...
Я втрачаю все для того щоб зостатись на самоті
Думки лиш вбивають мене поневолі
І вже не розумію: чи прагну я волі?
Забуття – пристання моє!
Це все чого прагну, поки ще розум при мені є,
Мій промінь надії...на деякий час
І буду молити, щоб він не погас...
Забуду все! Все? - неможливо!
Обличчя не зніму,
Душу не зміню
Та думки мене покинуть – полинуть в пітьму
Заради цього ще серце б’ється, із-за цього живу...