brat4ik

Вот это ты сказал.... :pardon00: Думаю, мало кто понял из твоих слов что-то...

Такие темы только загрязняют форум! Их нужно закрывать! Модеры, де вы???

когда меня будят...

Честний на 99 %...

Друг должен быть настоящим другом! :biggrin:

Из истории Динамо Киев стоит ещЕ вспомнить без сомнения великие поединки с Селтиком в 1976 году (3:1 в Киеве и фантастический гол Блохина с штрафного), с ПСВ в 1975, когда в Киеве разбили ейндховенцев 3:0), против Барсы в 1997 (3:0 и 4:0 с хет-риком Шевы), ну и конечно же матч Динамо - Реал - 2:0 весной 99-ого!

Мунтян мій ненайулюбленіший гравець, але він - один з тих, на кому Динамо здобувало собі ім'я! Знайшов в Інтернеті цікаву інформвцію про нього. Може кому цікаво... Мунтян – первый "бразилец" киевского "Динамо"! Давайте разом згадаємо про цього яскравого Гравця і Тренера. У славній історії київського “Динамо” лише двоє – Володимир Мунтян та Олег Блохін – є семиразовими чемпіонами СРСР. По праву старшого на шість років, першим досяг цієї “вершини” Мунтян. Разом вони п’ять сезонів поспіль грали за суперкоманду рідного клубу 70-х, здобувши 1975 року перший Кубок володарів кубків європейських країн та Суперкубок УЄФА. З плином часу, особливо на тренерському поприщі, у кожного з них окреслились самостійні шляхи… Пригадую, як наприкінці серпня 1996 року досить несподівано я зустрів Мунтяна на стадіоні “Динамо” столиці України після одного з матчів національного чемпіонату. Чому несподівано? Саме тоді у Володимира Федоровича ще тривав період “закордонних подорожей”: уже минув рік його роботи в Африці, де він очолював національну збірну Гвінеї, за укладеним контрактом лишалося працювати ще два роки. До рідного міста його привела халепа – хворе коліно… Необхідна була кваліфікована консультація й, звичайно, невідкладне лікування. Коли я нагадав Мунтяну, що через два тижні у нього буде 50-річний ювілей, він досить скептично зазначив: “Востаннє за київське “Динамо” я грав 19 років тому. Тож нині кому це буде цікаво згадувати?” — “Упевнений, — відповідаю, — багато кого зігріють ваші спогади та розповідь про те, чим тепер займаєтесь. Хіба дарма колись ( я це бачив і чув!) вщерть заповнений сотнею тисяч людей Республіканський стадіон тут, у Києві, неодноразово дружно скандував:”Муня! Муня! Муня!”?” – “Дійсно, — усміхнувся Володимир Федорович, — хоч не “маг-чародій”, дивував і я колись народ…” Так на півстолітній ювілей Мунтяна в одній з київських газет з’явилося моє з ним інтерв’ю — “Футбол, він і в Африці футбол”. Я не є старанним збирачем своїх публікацій в ЗМІ, той матеріал не зберіг, але добре запам’ятав нашу неспішну розмову на диктофон. Отже, Володимир Федорович Мунтян народився 14 вересня 1946 післявоєнного року в місті Котовську Одеської області. Ще в його ранньому дитинстві сім’я Мунтянів переїхала до столиці України. А коли він був малим хлопчиком, помер батько. Ця сумна життєва обставина змушувала Володю самостійно робити кроки у доросле життя. Футбол не відразу став для нього визначальним, спочатку після занять у школі він удосконалював себе в акробатиці. Звичайно, не відмовлявся разом з друзями, де тільки можливо, ганяти наввипередки футбольного м’яча. Якось вони завітали на київський стадіон СКА, де з першого ж заняття юний Мунтян став вихованцем тренера Корсунського. Той відразу зрозумів, що до його футбольної секції цілком випадково (ну яка тоді була селекція?!) потрапив дуже обдарований хлопчина. У напрочуд координованого і спритного Володі кожен дотик до м’яча на землі чи в повітрі мав розумне продовження командних дій: завжди своєчасні передача партнерові або удар по воротах… Природа не зробила його силачем та гігантом, але він зумів офіційно стати класиком радянського футболу в 23 роки, коли 1969 року за підсумками референдуму щотижневика “Футбол — хоккей” був проголошений найкращим футболістом Радянського Союзу. До речі, до складу дублюючого складу київського “Динамо” Мунтяна зарахували 16-річним, а гравцем основи він став 1966 року, коли Банникова, Островського, Серебряникова, Сабо, Паркуяна (вони поїхали на чемпіонат світу до Англії в складі збірної СРСР) достойно замінили у матчах чемпіонату країни та Кубка СРСР вчорашні дублери Рудаков, Соснихін, Медвідь, Бишовець і наш герой. Як мовиться, вони разом “каші не зіпсували”, зробивши перший в історії ФК “Динамо” Київ “золотий дубль” (чемпіонський титул плюс кубок)! І в наступні два роки — 1967 та 1968 — знову стали переможцями всесоюзної першості, лише 1969-го зробили один крок назад, до “срібла”… Цікаво, коли 20-річний Мунтян лише освоювався в основі київського “Динамо”, найбільше йому допомагав сам Андрій Біба, який був ще серед тих, хто здобував перше “золото” 1961 року, а при Маслові став капітаном команди. Саме дебютного для Мунтяна року старший за нього на 9 років Біба був офіційно проголошений першим з українців найкращим футболістом Радянського Союзу за підсумками сезону-1966. ”З неабияким задоволенням на тренуваннях, — згадує Андрій Андрійович, — я працював у парі з Володею, і швидко переконався, що він народжений для футболу. Недарма (сміється) за віком його визнали першим номером у нашому футболі на шість років раніше, ніж мене! Був час, коли у команді майстрів київського “Динамо” ми по-братськи ділили одну на двох ставку футболіста. З такими, як Мунтян, найулюбленіша гра людей на Землі мені, без перебільшення, здавалася цілорічно новорічною казкою, в яку нас усіх привела Людина на прізвище МАСЛОВ”. Дійсно, казковий злет до вершин футбольної слави очолював з 1963 по 1970 роки тренер від Бога Віктор Олександрович Маслов. “Це був дуже мудрий і справедливий чоловік, — згадує Володимир Федорович, — хоча більшість з нас за віком могли бути його онуками. Іноді здавалося, що він від нас вимагає щось неможливе. Але ми з честю втілювали його бачення сучасного футболу, бо з боку Маслова ніколи не було приниження нашої людської гідності. За нашого Діда (так між собою ми приязно називали Віктора Олександровича) готові були грати проти найкращих у світі команд! Треба приклади? Восени 1965 року київське “Динамо” першим з радянських клубів дебютувало в європейських клубних турнірах: у розиграші Кубка володарів кубків ми упевнено пройшли північно-ірландський “Колрейн” та норвезький “Русенборг”, а в 1/4 фіналу навесні 1966-го жереб подарував нам шотландський “Селтик”, який виявився тоді сильнішим – 0:3 і 1:1. Нам судилося знову зустрітися віч-на-віч восени 1967 року на першому ж етапі розиграшу Кубка європейських чемпіонів, яким, до речі, заволоділи на той час саме “смугасті” з Глазго. Пам’ятаючи наше перше “рандеву” в Кубку кубків, футболісти “Селтика” дещо зверхньо поставилися до київського “Динамо” в першому матчі на своєму полі. А ми вийшли грати лише на перемогу: два голи у виконанні двох Анатоліїв – Пузача і Бишовця — у підсумку принесли нам перемогу — 2:1. Уперше про київське “Динамо” заговорила уся футбольна Європа! Справою честі було показати, що цей наш успіх — не випадковий, у матчі-відповіді. Напередодні цієї гри Київ охопила футбольна “лихоманка”: Республіканський стадіон не зміг вмістити усіх бажаючих… “Селтик” уже діяв проти нас на повному серйозі, але ми не подарували йому шансів урятуватися – 1:1. Лише так здобувається міжнародний авторитет… А ще саме Маслов започаткував у київському “Динамо” чемпіонську традицію 1960 року, яку він запровадив у московському “Торпедо” — виходити на домашні матчі перед своїми палкими вболівальниками у білих футболках, трусах і гетрах, а також грати білого кольору м’ячем. На прикладі свого власного ігрового досвіду я остаточно переконався, що Віктор Олександрович був генієм і в цьому аспекті: коли на зеленому прямокутнику футбольного поля твоя команда у світлій екіпіровці, значно легше усім разом вести розмашисту, комбінаційну, результативну гру!”. То був дійсно незабутній період: при Маслові київське “Динамо” утвердилося в статусі незаперечного лідера радянського футболу. Саме в ті роки у народі став популярним такий анекдот: “Вірменське радіо запитує: “Що треба для того, щоб футбольним чемпіоном СРСР став нарешті єреванський “Арарат”?”. Вірменське радіо відповідає: “Для цього треба, щоб за “Арарат” почали грати Мунтян, Поркуян та дев’ятеро киян”. Коли 1970 року В.О.Маслова на посту головного тренера київського “Динамо” замінив О.О.Севидов, у оновленому складі до попереднього здобутку (три чемпіонські титули, один Кубок СРСР) Мунтян разом з партнерами додав “золото” - 71. З осені 1973 року динамівців столиці України очолив тренерський дует О.П.Базилевич – В.В.Лобановський. Вони досить швидко вивели наше “Динамо” на ще якісніший рівень міжнародного визнання. Через багато років у своїй книзі “Безкінечний матч” Лобановський, зокрема, зазначив: “Мунтян став гравцем основи “Динамо” задовго до мого призначення на пост тренера. Цей футболіст з його бездоганною технікою, по-котячому м’якими діями з м’ячем, відмінною координацією, умінням миттєво приймати правильні рішення, влучним та потужним ударом був потрібен новій команді. Ми дуже на нього розраховували і відверто сказали йому про це. Щоправда, трохи сумнівались, думали, що йому складно буде переносити наші тренувальні навантаження. Але він з ними зумів упоратися майже бездоганно. А коли найстарший гравець робить на заняттях усе, то грішно не робити це ж саме молодому. Мунтяну не заборонялося показувати свої найкращі індивідуальні якості. Його непередбачувані ходи, зрозумілі лише партнерам, гармонійно поєднувалися у командній грі, надаючи їй яскравість, елегантність, певний шарм. У переможному для нас розиграші Кубка кубків-1975 Володимир Мунтян зіграв у восьми матчах з дев’яти, в тому числі й у фіналі, і забив два голи. Багато чого варті його 49 ігор за збірну країни та участь у мексиканському чемпіонаті світу 1970 року. Це одна з найяскравіших фігур радянського та європейського футболу першої половини 1970-х років”. Дійсно, Володимир Федорович цілком заслужено до уже здобутих чотирьох вітчизняних титулів зумів додати ще три – 1974, 1975 та 1977 років. Не секрет, що в ті часи, коли київське “Динамо” нерідко збирало на своїх матчах (особливо у європейських турнірах) повну “чашу” стотисячного Республіканського стадіону, десятки тисяч глядачів приходили насамперед “на Мунтяна”. Їх дуже вабили його пластичність, навіть ексцентричність у володінні м’ячем. Тому недарма багато хто називав його “київським бразильцем”. Щоправда, викликає іронічну посмішку, коли молоді колеги із спортивних ЗМІ, які, вочевидь, не бачили його гру, називають сьогоднішнього “легіонера” київського “Динамо” Клебера “бразильським Мунтяном”. Але добре, що хоч ось так згадують… Усього у вищій лізі чемпіонату СРСР наш герой провів 302 матчі (57 голів), а у єврокубках – 36 (6). Шість разів під № 1 в амплуа півзахисника його називали у почесному списку “33 найкращих футболістів СРСР”. А ще 1974 року він удруге став володарем Кубка СРСР, і це був другий “золотий дубль” у його блискучій кар’єрі гравця… До речі, тоді, 33 роки тому, у Москві на футбольному полі стотисячного стадіону “Лужники” у вирішальному матчі за кришталевий Кубок країни зійшлися дві українські команди “Динамо” Київ – “Зоря” Ворошиловград (нині – знову Луганськ). Матч гідних суперників, бо “Зоря”, як відомо, 1972 року стала чемпіоном СРСР, а потім ще кілька сезонів була достатньо конкурентоспроможною, що й підтвердив її вихід до фіналу всесоюзного Кубка-74. Уперте протистояння залишило рахунок незмінним — 0:0 у основний час. Здавалося, дарма так самовпевнено київські динамівці вийшли на цю гру, як нині мовиться, в екслюзивних футболках: на грудях над літерою “Д” був вигаптуваний силует жаданого трофея… Та у додатковий час усе стало на свої місця, коли спочатку Володимир Мунтян здалеку потужним ударом нарешті розпечатав ворота “Зорі”. У підсумку ж було 3:0. Коли у віці 31 рік Володимир Федорович змушений був припинити свої виступи за київське “Динамо”, його запрошували до своїх лав ледь не половина клубів вищої ліги. Але він твердо вирішив завершити ігрову кар’єру. Низка непередбачуваних життєвих обставин поза футбольним полем не дозволила йому відразу повернутися до улюбленої гри в якості тренера. Врешті-решт, він у званні майора став працювати викладачем танкового училища у столиці України. Уперше тренерського “хліба” покуштував 1981 року, тренуючи СКА Київ… Несподівано йому запропонували закордонне відрядження до Мадагаскару, де він успішно — з 1986 по 1988 роки —очолював армійський футбольний клуб “Косфаба”. Повернувшись до Києва, досить плідно тренував з 1992 по 1994 роки молодіжну збірну України. Варто зазначити, що нинішнє ядро української національної збірної (Андрій Шевченко, Сергій Ребров, Олександр Шовковський та інші ) – його вихованці. А найбільша екзотика у тренерській біографії Мунтяна – це трирічне керування (1995 – 1998) національною збірною Гвінеї. Сміючись, він згадував своє перше тренування з чорношкірими “збірниками”: “Я побачив перед собою юрбу, так би мовити, футболістів, одягнених у що кому заманеться. Більшість з них вийшла тренуватися босоніж! Довелося мені за свій кошт на всю цю компанію придбати екіпіровку (майки, труси, гетри, бутси), а також м’ячі. Звичайно, пізніше Федерація футболу Гвінеї компенсувала ці мої витрати…” Володимир Федорович зумів організувати непогану команду, яка достойно захищала футбольну честь Гвінеї на турнірах будь-якого рівня, насамперед у розиграші Кубка Африки. Його опорою були, звичайно, професійні гравці (переважно з клубів Франції), серед яких він насамперед згадав Тіті Камара. “А якою мовою, — запитую, — ви спілкувалися зі своїми підопічними?” – “Французькою, з допомогою перекладача. Знаю також багато слів і фраз їх місцевого діалекту…” – “Як буде гвінейською “Добрий день!”?” – “Манауна тука!” – засміявся Мунтян. Повернувшись з гвінейського відрядження, Володимир Федорович уже працював, не від’їжджаючи далеко від рідного дому: ФК ”Черкаси” (1999), “Таврія” Симферополь (2000), “Оболонь” Київ (2000-2001), “Аланія” (Росія, 2002), “Кривбас” Кривий Ріг (2003), “Ворскла” Полтава (2004-2005)… А нещодавно Мунтяна обрано президентом Асоціації ветеранів українського футболу. Творчого завзяття і наснаги вам, Володимире Федоровичу!

А ты выпускник???!!!

Журнал «Футбол» и сайт football.ua объявляют об учреждении ежегодного конкурса «Золотой мяч Украины» Общий регламент конкурса 1. Список номинантов из 23-х человек (символизирует заявку на чемпионат мира) определяется советом конкурса в составе: Артем Франков, Кирилл Крыжановский, Александр Тымчина, Григорий Шверк, Андрей Шахов, Игорь Бойко. 2. В список могут быть включены футболисты, выступавшие в сезоне в чемпионате Украины, вне зависимости от гражданства. 3. Голосовать можно только за футболистов из списка 23-х номинантов. Голоса за футболистов, не вошедших в «список 23-х», не принимаются. 4. Каждый голосующий называет одного футболиста. 5. В результате голосования из списка номинантов выбирается один победитель, который объявляется «Лучшим футболистом Украины сезона ХХ/ХХ по версии журнала «Футбол» и сайта football.ua» с вручением приза «Золотой мяч Украины». 6. Претензии на тему «Почему этого включили, а этого нет» принимает Всемирная лига сексуальных реформ. Переговоры об информационном партнерстве ведутся. Текущий регламент конкурса Для подведения итогов сезона-2006/07 номинанты определены в таком составе. 1. Да Роша Батиста («Карпаты», Бразилия) 2. Северин Ганцарчик («Металлист», Польша) 3. Васил Гигиадзе («Кривбасс», Грузия) 4. Александр Гладкий («Харьков») 5. Александр Горяинов («Металлист») 6. Олег Гусев («Динамо») 7. Сергей Даниловский («Черноморец») 8. Владимир Езерский («Днепр») 9. Клебер («Динамо», Бразилия) 10. Сергей Корниленко («Днепр», Белоруссия) 11. Карлос Корреа («Динамо», Бразилия) 12. Александр Кучер («Шахтер») 13. Франселино Матузалем («Шахтер», Бразилия) 14. Тарас Михалик («Динамо») 15. Сергей Назаренко («Днепр») 16. Сергей Ребров («Динамо») 17. Андрей Русол («Днепр») 18. Александр Рыкун («Металлист») 19. Дарио Срна («Шахтер», Хорватия) 20. Александр Шовковский («Динамо») 21. Дмитрий Чигринский («Шахтер») 22. Элано Блумер («Шахтер», Бразилия) 23. Айила Юссуф («Динамо», Нигерия) Проголосовать за футболиста, которого вы считаете лучшем в минувшем сезоне, можно двумя способами. 1. На сайте football.ua 2. Отправить письмо по адресу 04073, г. Киев, ул. Фрунзе, 160, корпус «Б», редакция «Футбола». Примечание. Правило «Один человек – один голос» будет соблюдаться всеми доступными нам средствами. Последний день голосования на сайте – 9 июля. Последний день отправки писем – 5 июля. Письма, отправленные позже 5 июля, в голосовании не участвуют. Совет конкурса оставляет за собой право изменять условия проведения конкурса из года в год, но не по ходу голосования. Флорин Чернат: "В воскресенье улетаю в "Хайдук" Как уже сообщал "БЛИК", планируемый обмен на правах аренды полузащитника киевлян Флорина Черната на форварда сплитского "Хайдука" Томислава Бушича состоится на этой неделе. Румынский плеймекер, который сейчас отдыхает на родине, готовится покорить Хорватию. Вчера он в беседе с нашим корреспондентом раскрыл подробности своего перехода. - Флорин, когда отправляешься в Хорватию? - В воскресенье лечу в Сплит, где окончательно решим все вопросы с переходом. - С Демьяненко обсуждал свои дальнейшие перспективы в киевском клубе? - Нет, с Васильичем не говорили. Я побеседовал с Игорем Михайловичем Суркисом, и мы решили, что для меня лучше будет провести год в "Хайдуке", где я буду постоянно играть в основе. Ну а потом, конечно же, хочу вернуться в "Динамо" и еще поиграть в Киеве. - Семью будешь перевозить в Сплит? - Посмотрим. Если найду детский сад для сына. Он как раз начинает учить английский. - У тебя были еще другие предложения, кроме "Хайдука"? - Да, был интерес со стороны двух клубов. Но они просто говорили, а руководство "Хайдука" приехало в Киев и сделало конкретное предложение. При этом мне очень помог Горан Саблич, ранее выступавший за клуб из Сплита. - А сейчас ты где отдыхаешь? - Вместе с семьей на море в Констанце. Хочется побыть с родными, которых давно не видел (семья Черната живет в Румынии. - Прим. авт.). Хорошо, когда семья рядом. - Собираешься еще заехать в Киев перед переездом в Хорватию? - Хотелось бы с ребятами пообщаться. Да и вещи забрать надо. Если у меня не получится, то за ними приедет жена или мой друг. - В прошлом сезоне "Динамо" неудачно выступило в еврокубках. Как думаешь, в этом году ситуация изменится? - Я знаю, что в прошлом году наша игра была далека от идеала. Но в Киеве есть команда, есть очень много хороших игроков. Я верю, что в этом сезоне "Динамо" сыграет более успешно. А вообще, мне хочется добиться с командой действительно весомых успехов в Европе. Хочу сыграть с "Динамо" хотя бы в полуфинале Лиги чемпионов. - "Хайдук" также участвует в еврокубках. Каков твой прогноз относительно результатов сплитского клуба? - В "Хайдуке" много сильных игроков. Я слышал, что из "Ювентуса" вернулся Тудор, пришло еще пару опытных игроков, выступавших в Италии и Испании. Так что, надеюсь, попадем в групповой турнир кубка УЕФА и пройдем как можно дальше.

Правильно!!! Так и надо!

Но я все же считаю самым Великим матчем в истории киевского Динамо - это финал Кубка Кубков-1986, когда в Лионе на Жерлане Динамо обыграло мадридский Атлетико 3:0! Это был поединок, которий стоит занести в учебники по футболу... Сейчас по этом матче учат молодих тренеров. Наверное именно в этом поединке полностью проявился гений Лобановского. Дело было так: уже на 6 минуте Заваров забил головой... Потом динамовцы имеди еще кучу моментов, тот же Заваров мог оформлять хет-рик... Но второй гол забили только на 66 минуте. Знаменитое веяло.... Забил Блохин. После этого никто не сомневался в победе киевлян. Как говорят свидетели этого поединка, то после 66 минуты даже БОЛЕЛЬЩИКИ АТЛЕТИКО СТАЛИ БОЛЕТЬ ЗА ДИНАМО!!!! Представте как играло Динамо!!! Ну и на 89 минуте Вадим Евтушенко закатил третий голешник! 3:0!!!

Воробей: "Луческу дал понять..." Еще не успел закончиться 16-й чемпионат Украины, как многие клубы высшей лиги обнародовали свои первые трансферные приобретения. Вне всякого сомнения на сегодняшний день самыми резонансными являются переходы Владимира Езерского из “Днепра” в “Шахтер” и в обратном направлении форварда донетчан Андрея Воробья. Один из самых результативных нападающих в истории чемпионатов Украины всю свою карьеру провел в родном “Шахтере”, а сейчас стоит на пороге больших перемен в своей жизни. Накануне приезда Андрея в Днепропетровск на предсезонный сбор своей новой команды съемочная группа 9-го телевизионного канала и корреспонденты сайта побывали в гостях у Андрея в его родном Донецке. Уже в самом начале беседы, проходившей на стадионе “Шахтер” Андрей расположил своей открытостью и прямотой суждений, одновременно сочетающейся со скромностью, которая никак не вяжется с обликом звезды. Весь этот разговор происходил по пути на ухоженный газон стадиона “Шахтер”. - Андрей, замирает что-то в груди, когда находитесь на этом стадионе? - Конечно. Я его люблю больше чем РСК “Олимпийский. Здесь присутствует дух “того” “Шазтера”, старого, когда я начинал в нём играть. Сколько в моей жизни связано с этим стадионом! Еще пацаном здесь мячи подавал. Сколько игр здесь сыграл – не сосчитать: и в чемпионате и в Лиге чемпионов. - Гол знаменитому Дэвиду Симэну помните? - Конечно. “Положил” со штрафного в эти ворота, перед которыми мы с вами сейчас стоим. Я все свои голы в еврокубках помню. - А хет-трик “Днепру” в эти же ворота девять лет назад? - Четко помню свой третий гол. Гена Зубов прошел по правому флангу, подал в штрафную, Серега Перхун, земля ему пухом, и защитник не дотянулись до мяча, и я головой послал мяч в сетку. Предыдущие два гола помню смутно. Очень хорошо помню, что мы играли в День Шахтера. Первый тайм закончился нулевой ничьей и когда мы вошел в раздевалку, наш тренер Валерий Яремченко накричал на нас так, что мы страшно “завелись”. Особенно мне досталось тогда как самому молодому. Ну и во втором тайме поймали кураж. Тогда еще и Сергей Попов – наш капитан, три гола забил. - Какие еще матчи против “Днепра” запомнились? - Мне особенно запомнилась игра в Днепропетровске несколько лет назад, когда мы из-за нелетной погоды опоздали на матч. Мы приземлились в Запорожье и добирались на игру попутками. Кто на иномарках, кто на “Жигулях” – такое кино было (смеется). Тем не менее, крупно обыграли “Днепр” – 4:1. Я открыл счет в той игре, добил мяч в сетку после того как вратарь отразил удар Сергея Ателькина. - Андрей, в прессе и раньше были сообщения, что вы хотите сменить обстановку. Когда созрело окончательное решение покинуть “Шахтер”? - Наверное, зимой. Но я всё же надеялся, что во втором круге всё-таки стану играть, но этого не случилось. Ну и после окончания чемпионата главный тренер “Шахтера” Мирча Луческу дал понять некоторым игрокам, что клуб не нуждается в их услугах. Как только я ушел в отпуск, со мной связался генеральный директор “Днепра”Андрей Викторович Стеценко и сделал предложение перейти в “Днепр”. Я подумал и согласился. - Луческу сказал, что решил вас отпустить после того как “Шахтер” купил Гладкого. Если бы этого не случилось, вы бы остались в команде? - Cкажем так. Эта покупка ускорила мой уход из “Шахтера”. Понятно, что если клуб покупает молодого талантливого парня, лучшего бомбардира чемпионата, то ставка будет делаться на него. - Андрей, в прессе проскользнула также информация, что по сравнению с “Шахтером” сейчас вы потеряли в материальном плане? - Я скажу, что те условия, которые мне преложил “Днепр”, меня полностью устроили. - Давайте чуть сменим тему. Скажите, вы пользуетесь интернетом? - Да. Я даже скачивал оттуда драку весной фанатов “Шахтера” и “Днепра”. Знаю, что как и футболисты, днепряне свой “матч” выиграли (смеется). - В таком случае вы наверняка знаете, что некоторая часть болельщиков “Днепра” ваш приход в команду восприняла в штыки. - Я их прекрасно понимаю. Тяжело представить, например, переход игрока из “Реала” в “Барселону” и наоборот, правильно? Я на месте фанатов “Днепра” с учетом их отношений с болельщиками “Шахтера” такой переход наверное нормально бы тоже не воспринял. Но я – футболист. Футболист, который не играет в своем клубе и которому рано думать о конце своей карьеры. Мне хочется играть и я перехожу в команду, в которой надеюсь выходить на поле не от случаю к случаю. Я мог бы и дальше сидеть в “Шахтере”, получать хорошую зарплату и одновременно протирать штаны на скамейке запасных. Но я хочу играть. - Нет ли опасения, что это негативное восприятие не изменится и после начала чемпионата? - В какой-то степени есть. Но я думаю, что болельщики должны как-то понять меня. Я – не болельщик, я – игрок. А для игроков обычное дело переходить из команды в команду. Если я буду хорошо играть, думаю, болельщики это оценят и поменяют мнение обо мне. - Хотели бы “положить” хет-трик “Шахтеру”? - Ну если не хет-трик, то хотя бы один гол, да. Для меня очень важными будут игры с “Динамо” и “Шахтером”. Особенно с “Шахтером”. Не скажу, что здесь дело какого-то принципа, но рядовыми для меня игры с моей бывшей командой не будут. - Когда поступило предложение из “Днепра” какие плюсы из него выделили для себя? - Я наверное повторюсь. Какие у меня были перспективы в Донецке, если я пять игр проводил на скамейке, а в шестой выходил на 15 минут? Разве можно при этом проявить себя? Игровая практика, которая, надеюсь у меня будет, самый главный плюс контракта с “Днепром”. “Днепр” ставит перед собой самые большие задачи, команда попала в Кубок УЕФА – всё это также предопределило подписание мною соглашения с “Днепром”. - После подписания контракта с “Днепром” вам звонил кто-то из игроков нашей команды? - Нет. Перед игрой “Днепра” с “Металлистом” я сам позвонил Олегу Шелаеву. Мы с ним в очень хороших отношениях. Когда я пришел в “Шахтер”, Олег уже играл там, и мы были самыми молодыми в команде. Вместе мячи носили (смеется). Олег, когда мы с ним разговаривали, уже знал, что я – игрок “Днепра”. Ну а раз он знал, значит знали и остальные ребята. Олег сказал мне: “Ну что, собирай чемоданы, ждем тебя!” - С кем-то из игроков “Днепра” еще знакомы? - Хорошо знаю всех “сборников”. С Андреем Русолом, например, перезваниваемся. У нас вообще сейчас в сборной хороший коллектив. Нет такого, как несколько лет назад, когда динамовцы держались в одной стороне, игроки “Шахтера” – в другой, а “Днепра” – в третьей. - Под каким номером будете играть в “Днепре”? - Под 11-м. Мне позвонили из Днепропетровска, и сказали, что есть свободные номера – 7 и 11-й. Я выбрал 11-й. Не знаю, почему в “Днепре” этот номер оказался свободным. Кто последним в “Днепре” играл под ним. - Венглинский. - Классный нападающий. Тут, как говорится, ни убавить, ни прибавить. Что ж, будем надеяться, что как и Олегу, этот номер принесет Андрею удачу в новом клубе. Когда истекли установленные всеми участниками беседы временные рамки, к Андрею подошли два пожилых работника стадиона “Шахтер”: “Андрюша, удачи тебе в “Днепре”! Присоединяемся к этим пожеланиям.

Нет! Нужно доверять!!!! Правило "доверяй - но проверяй" не для меня. Смысл тогда отношений если не доверять??!!!

Роматнично! )))))

Кстати, сегодня выпуск 9 класов... Прикольно будет если дождь....

Да! Эта програма была создана благодаря Савику! Она существовала благодаря ему! Она стала успешной благодаря Шустеру! И она обрела популярность благодаря Савику!!!

Конечно, есть! Кстати это только у нас его ещЕ считают клоуном... В России уже давно поняли, что он серьйозний дядька.

ООООО, да!!! Это было что-то!!! После подачи углового защитники Нюнберга головой выбивают мяч, но на линии штрафной караулил Хитцфшпельгер, которий с лета вколотил мяч от перекладины в ворота! Красота!!!!!!!

Да это были великие поединки. Динамовцы сначала в Мюнхене обыграли Баварию 1:0 благодаря гению Блохина. А потом на стотысячнике Олимпийском разорвали немцев 2:0, опять забил Блоха дубль. Во многом благодаря этим матчам Блохин и получил в 75-ом Золотой Мяч.

Та это же нормально! Зато вспомни, сколько Вацко "ляпнул" класних фраз за свою коментаторскую карьеру... Его всегда интерестно слушать, даже если на поле не происходит ничего интерестного, Вацко все равно умеет заинтересовать зрителя! Молодец Вацко!

Вот Динамо Киев недавно (13 мая) исполнилося 80 лет! За эти года киевский клуб сыграл уйму матчей, точное число трубно найти. Были и громкие победы, и унизительные поражения... Вопрос более к любителям Динамо и тем, кто не плохо знает футбольную историю: "Какой матч был самым Великим в истории Динамо Киев? " Ваше мнение, и почему так...

Лично для меня главными критериями оценки коментатора - это его глубокое знание футбола (баскетбола, волейбола, бокса и т. д. ), а также хорошая дикция. Интерестно слушать эмоциональних людей, с актерскими способностями. Таким в свое время был Махарадзе... Сейчас похож Вацко. Еще очень хорош Джулай, может быть Босянок... Ах, да чуть не забыл Маслаченко... Вот кто может их заурядного поединка зделать настоящее шоу!

Думаю, этот раздел ничего хуже не сделает... Можно и создать....

Эта фраза звучит довольно образно... Думаю, мужчины могут плакать, это нормально... иногда...

В принципе, я редко иду на какие-то уговоры... Всегда придерживаюсь своих принципов! Но меня можна переубедить, если предоставить внятные АРГУМЕНТЫ.