Так, хороша тема для віруючих Юха. От цікаві файли знайшов про церкву, читав все. За вченням апостола Павла, Церква називається тілом, Головою якого є Сам її Засновник Іісус Христос та яке постійно одухотворюється Духом Божим (Кол. 1. 18, 24; 1 Кор. 10, 17; 12, 13; Еф. 1, 23; 4, 5). Християни як члени тіла Христової Церкви складають, таким чином, божественно-людський організм, який має видиму і невидиму сторони. Догматичне богослів’я про цю двосторонність, або двоскладність, Церкви висловлюється у такій формулі: «Церква є невидимою по духу і видимою по органічному тілу; невидимою по благодаті, вділеній їй та освяченим її святим, і видимою по зовнішньому устрою»1. Ось чому Церква, відрізняючись від світського суспільства за метою, засобами для її здійснення та місією, відрізняється від нього і за своєю онтологічною ознакою. Збудований на цій містичній божественно-людській природі церковний організм складається відповідно із духовно перероджених та одухотворених членів Церкви. Тому, розглядаючи внутрішню будову церковного організму, необхідно спочатку познайомитися з тим містичним процесом, з допомогою якого проходить прийняття людей у тіло Христове. Цей процес прийняття називається тайновведенням у Церкву, завдяки якому особа стає членом церковного організму. 1 — Тайновведення в Церкву Звершуючи свою місію спасіння, освячення та введення душ вірних у Царство Боже за заповіддю Христовою: «Коли хто не родиться з води й Духа, той не може ввійти в Царство Боже» (Ін. 3, 5), Церква як божественно-людська інституція передусім передбачає процес містичного переродження людини у хрещенні та введення її у церковний організм. Завдяки цьому надприродному акту переродження, людина, ставши новим творивом у Христі (2 Кор. 5, 17) та отримавши доступ до благодатних дарів Святого Духа (Дії 2, 38), стає також постійним та повноправним членом Церкви. Цей містичний процес переродження та входження нових членів у Церкву складає акт християнського тайновведення, який поділяється на два етапи: а) оглашення, або катехуменату, — катехитичної підготовки з передхрещальними обрядами і б) прийняття таїнств тайновведення: хрещення, миропомазання та євхаристії. Проводячи кандидатів через ці ступені, Церква приймає нових членів у своє середовище на основі Господньої заповіді: «Ідіть і навчіть всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа» (Мф. 28, 20; пор. Мк. 16, 16). Дві ступені християнського тайновведення За заповіддю Христовою людина входить у містерію спасіння та осягає його через віру та хрещення: «Хто увірує й охреститься, буде спасений, а хто не увірує, засуджений буде» (Мк. 16, 16). Тому на основі цієї заповіді духовне переродження, яке вимагається від кандидата для його входження у тіло Церкви, відповідно поділяється на дві послідовні ступені. Перша — це віра в Євангеліє Христове, прийняття християнських істин та каяття у гріхах, докорінна духовно-внутрішня переміна. Другою сходинкою у духовному переродженні є прийняття таїнств хрещення, миропомазання та євхаристії, які творять у душі кандидата нову людину, будують нового члена тіла Христового. Віра та покаяння, як перша ступінь духовного переродження Віра, покладена в основу духовного переродження, передусім вимагає проповіді про об’єкт самої віри. Про цю необхідну послідовність проповіді і віри апостол Павло вказує у листі до римлян: «Як покличуть Того, в Кого не увірували? А як увірують в Того, що про Нього не чули? А як почують без проповідника?...‚ Тож віра від слухання, а слухання через слово Боже» (10, 14, 17). Тому вже сама євангельська проповідь апостолів по своїй природі була закликом до віри та першим катехитичним викладом християнських істин для бажаючих стати членами Церкви Христової. Але євангельська вістка — це не просто проповідь для увірування у здійснене Христом Господом спасіння, — це заклик увійти у саму містерію Христового спасіння через внутрішнє покаяння. Ці дві умови складають суть євангельської вістки, які стали першими словами Христової проповіді, про що свідчать євангелисти: «Прийшов Іісус до Галілеї, і проповідував Боже Євангеліє, і говорив: Збулися часи, — і Боже Царство наблизилось. Покайтеся, і віруйте в Євангеліє» (Мк. 1, 14–15). За цим принципом і апостоли поширювали євангельську вістку, завершуючи слова своєї проповіді про віру в Христа закликом до покаяння та хрещення. Взірець такої проповіді подав апостол Петро уже в день П’ятидесятниці у своїй першій проповіді, яка закінчувалася словами: «Покайтеся, і нехай же хреститься кожен із вас в ім’я Іісуса Христа на відпущення гріхів, — і дара Святого Духа приймете!» (Дії 2, 38). Ці два акти в душі того, хто бажає прийняти хрещення, настільки проявляються дієво, що визнання віри та покаянний акт з відреченням від усього гріховного у нехристиянському житті стали двома необхідними діями у підготовці до хрещення, у його передхрещальних обрядах. Акт покаяння перед прийняттям хрещення проявлявся як у душі кандидата, так і в усьому його житті, що часто тягнуло за собою переміну не тільки способу життя, але й стану та професії. Уже в апостольський час внутрішньодушевне покаяння того, хто приймав хрещення, спонукало залишати не лише протиречні християнському вченню професії та заняття, такі як праця художників та скульпторів, які виробляли ідолів для язичників, учителів поганських шкіл, але внутрішній акт переміни заставляв християн також покидати і службу у поганському війську та працю в державних установах, які не завжди в’язалися із їхньою честю та християнським покликанням. Сакраментальна дія таїнств християнського тайновведення Прийнявши євангельську вістку, визнавши віру в Христа Спаса, покаявшись та перемінивши своє внутрішнє й зовнішнє життя, кандидат у члени Церкви стає готовим до прийняття самого сакраментального акту, який докорінно міняє його внутрішнє єство та перероджує його стару людину у нову, робить його членом Христового тіла. Особливість цього сакраментального акту полягає у його триєдиній дії. Людина приймає у цьому акті три таїнства, які у цілісному процесі творять у ній нову істоту. Богословсько-догматичне вчення Церкви про таїнства хрещення, миропомазання та євхаристії саме вказує на цю глибоку сакраментальну єдність таїнств християнського тайновведення та на їхню внутрішню послідовну дію в душі людини, яка через них вводиться в містерію спасіння та божественне благодатне життя. «Завдяки таїнству хрещення ми стаємо очищені, оправдані та перероджені для духовного життя у благодатному царстві Христа. У таїнстві миропомазання ми приймаємо благодатну силу, необхідну для нашого зміцнення та росту у духовному житті. Нарешті, у таїнстві євхаристії ми осягаємо найбільшої мети — куштування спасительної їжі та пиття, пречистого Тіла і Крові Господа нашого Іісуса Христа, та найтісніше єднаємося із самим джерелом життя»2. У цьому суцільному сакраментальному акті введення людини в містичне життя таїнства християнського тайновведення становлять неподільну цілість і усі три таїнства повинні вділятися разом у одній відправі. Будуючи послідовно нового члена Церкви, кожне таїнство складає окрему сходинку цього триєдиного процесу: таїнство хрещення дарує людині християнське буття, таїнство миропомазання подає їй християнську активність, таїнство євхаристії повністю вводить її в благодатне життя Церкви Нового Заповіту. Таким чином, таїнства хрещення, миропомазання і євхаристії складають найсуттєвіший та кульмінаційний момент у християнському тайновведенні. Для того щоб стати членом Церкви, кандидат приймає ці таїнства разом з християнською вірою, що є незмінною умовою його входження до Церкви. Це означає, що кандидат внутрішньо змінюється, уподібнюється Христу в Його смерті та воскресінні, помазується Святим Духом, одягається у божественну благодать та віру, приєднується до Церкви, суспільства спасіння, і починає нове існування у Христі з громадою вірних. Три таїнства християнського тайновведення дарують людині, яка їх приймає, християнську тотожність та наділяють її здатністю звершувати у Церкві та у світі місію народу Божого. Іншими словами, приймаючи хрещення, людина як через двері входить у Церкву, у миропомазанні їй визначається місце у Церкві, а приймаючи євхаристію, вона разом з іншими причасниками стає членом Тіла Христового, входячи у безперервне звершення тайни Пасхи у часі. Християнське тайноввдення в стародавній Церкві Акт християнського тайновведення, який переводить людину через духовне переродження від буття природного та земного у життя надприродне та благодатне, уже з апостольського часу стає предметом широкого богословського розгляду, багатого літургічного розвитку та детального дисциплінарного окреслення. Форми християнського тайновведення у первісній Церкві Тайновходження людини у Церкву, хоч і асоціювалося з деякими обрядами введення прозелітів до еврейської релігії, прийняття нових членів до громади ессеїв та очищальними обрядами інших релігій, повністю відрізнялося від них своєю внутрішньо-сакраментальною суттю4. Уже в новозавітних свідченнях про хрещення знаходимо цей важливий акцент на його сакраментальну дію. Але цілісність священнодії християнського тайновведення у свідченнях Нового Заповіту про катехитичні настанови та хрещення бажаючих стати християнами не завжди виявляє елементи усіх трьох таїнств. Тому акт тайновведення у апостольський час називався просто хрещенням, який звершувався після проповіді апостолів над тими, хто повірив євангельській вістці про спасіння у Христі Іісусі, приймав християнські істини та каявся у своїх гріхах (Мф. 28, 19–20; Мк. 16, 15–16; Дії 2, 14–42; 8, 12–38; 10, 34–48; 16, 13–15; 19, 4–6). Отже, загальна форма прийняття нових членів до Церкви в апостольський час — це проповідь апостолів, віра слухаючих проповідь та їхнє каяття, які увінчувалися вділенням обрядів хрещення та участю новопросвічених Господній трапезі — євхаристії. Однак уже в деяких місцях апостольських послань можна побачити вказівки на прийняття у хрещенні саме трьох таїнств християнського тайновведення. Наприклад, слова апостола Івана Богослова: «Троє свідчать на землі: Дух, і вода, і кров, троє в одно» (І Ів. 5, 8; пор. Євр. 6, 4–5), вказують, на думку дослідників цього питання, на хрещення водою, помазання Духом Святим та прийняття євхаристичних дарів. У ІІ столітті в час апологетичного захисту християнського вчення перед язичниками Церква починає називати здійснення священнодії хрещення словом «initiatio», що походить від латинського in-eo — я входжу в середину. Звідси термін initiation має відповідний священний зміст та означає акт містичного входження або введення кандидата у церковний організм. У цьому столітті набирає відповідних форм інституція катехуменату, яка приходить на зміну апостольській проповіді. Саме уже найдавніша християнська пам’ятка Дідахи має катехитичні елементи та форму викладу віри оглашенним. Окремі форми катехуменату знаходимо також у св. Юстина Філософа. Описуючи передхрещальні обряди, св. Юстин предусім зазначає, що «тих, які повірили істинності християнського вчення, починають навчати, щоб вони з молитвою та постом просили у Бога прощення гріхів»6. Це свідчить про початкове формування ступеней навчання та підготовки катехуменів для прийняття хрещення. Потім св. Юстин підкреслює, що оглашенний хреститься і на кінці хрещального обряду приймає євхаристію разом з іншими вірними і в такий спосіб входить у християнську громаду, стає членом Церкви. У ІІІ столітті із збільшенням вступаючих до Церкви швидко розвиваються як передхрещальні акти, що вимагає розвитку інституції оглашенних (катехуменів), так і хрещальні обряди, в яких складаються окремі форми вділення трьох таїнств, про що свідчать багато авторів цього часу. Уже на початку ІІІ століття Тертуліан, докладно описуючи обряди християнського тайновведення, вживає термін catechmenus та вказує, що катехуменат завершується вділенням кандидатам трьох таїнств: хрещення водою, помазання Святим Духом та причастям св. Тайн. «Церква позначає віру оглашенного водою, одягає його Святим Духом, годує його євхаристією»8. Але найважливіше канонічно-літургічне свідчення з цієї доби подає пам’ятка Іполита Римського «Апостольське Передання». Передусім цей твір ілюструє вже розвинуту структуру катехуменату з передхрещальними обрядами. Оглашенні конкретно поділяються на дві групи: 1) ті, що навчалися та готувалися до прийняття у Церкву, термін якого тривав близько двох-трьох років; 2) ті, які закінчили навчання та підготовку і були зараховані до гідних прийняти таїнства тайновведення. Особливу цінность у творі Апостольське Передання має послідовність чину вділення таїнств християнського тайновведення. Ця священнодія, за звичайно прийнятою традицією у до-Констянтинівську добу, відбувається під час пасхальної ночі та звершується єпископом, якому співслужать пресвітери та диякони, у присутності вірних місцевої церкви. Зокрема у Апостольському Переданні при детальному описанні відправи трьох таїнств підкреслюється, що неофіти, прийнявши хрещення та миропомазання, беруть участь у літургії та приймають євхаристію разом з іншими вірними10. Важливість цього документа полягає окрім детального описання структури катехуменату та вділення таїнств ще й у тому, що ця пам’ятка, зафіксувавши цілість процесу містичного введення кандидата у Церкву, як апостольський взірець спрямувала кристалізацію хрещальних чинів у локальних обрядах стародавньої Церкви саме за прикладом, поданим у цьому творі. Дещо за іншою традицією та в іншому порядку три таїнства християнського тайновведення вділялися у сірійських обрядах, але завжди із дотриманням традиції вділення їх разом у одній відправі. Розвиваючись на основі юдео-християнської традиції, Сірійські Церкви були під великим впливом старозавітної єврейської релігії, у зв’язку з чим у них сформувалося відповідно до цього своє богословське вчення та літургічний обряд вділення сакраментального помазання єлеєм як дар Святого Духа перед прийняттям хрещення11. Отже, у сірійських обрядах після катехитичної підготовки кандидат приймав спочатку таїнство миропомазання, а потім хрещення та євхаристію12. Однак уже наприкінці ІV ст. в Антіохійському обряді миропомазання вділяється після хрещення, а у VІ ст. ця реформа випроваджується і в східно-сірійських літургічних чинах. Окрім хрещення водою і Духом зовсім винятковою у первісній Церкві стала форма хрещення кров’ю. Це хрещення стало виключено формою хрещення мучеників, які, не будучи охрещеними, під час гоніння визнавали себе християнами і помирали мученицькою смертю. Таким чином кров, пролита під час мучеництва в ім’я Христа, ставала для мученика таїнством хрещення. Про це Іполит Римський свідчить такими словами: «Якщо він оглашенний, перенесе насилля і буде вбитий до хрещення, він буде оправданим, будучи хрещеним у своїй крові».
