Туристические маршруты. Карпаты. ПВД

[Лисица 3]

С разу хочу обратить Ваше внимание на аббревиатуру ПВД- поход выходного дня.

 

 

Каждый может предложить свой маршрут ПВД по Карпатам то только в такой форме как будет изложено ниже. В случае не исполнения данного условия, автор поста будет предупрежден, в случае не реагирования, через двое суток пост будет удалён.

 

Маршрут:Зелена - долина Зелениці - Довбушанка (1755 м)

 

Час переходу - біля 8 год. Відстань - біля 27 км. Підняття в гору - 1170 м

 

Початок - у Зеленій, при відгалуженні бічної дороги в долину Зелениці.

Спочатку маршрут непрознакований. У верхній частині Зелениці жовтими знаками прознакований відрізок, де проходить стежка: Яремча - долина Зубринки - Синяк. Маршрут на Довбушанку прознакований червоним кольором.

Маршрут складається з двох частин. Перша - долинна - протяжністю біля 23 км - проходить долиною Зелениці; друга - це саме підйом на Довбушанку (різниця висот - 700 м).

 

До долини Черника (3 км) маршрут проходить тією ж стежкою, що й маршрут до Садків. Після наступних трьох кілометрів приходимо до моста на Зелениці й верхнього кінця присілка з тією ж назвою (затрати часу - біля 1,5 год.). Переходимо на правий берег потоку й незабаром долина звужується. На східній стороні, на схилах Аршичної бачимо великі поля ?ор?анів, що сходять до дна долини. У деяких місцях на ці кам'яні розсипи наступає ліс, створюючи по-справжньому казкову сцену. Ця територія знаходиться під правовою охороною, як резерват Бредулець. На другій стороні долини, біля підніжжя Глибокого Верха, у лівому березі Зелениці видніються мальовничі відслонення карпатського фліша.

Підходимо до впадіння потоку Сітний (9,5 км, 2,5 год часу). У цьому місці слід відвідати мало знаний водоспад з висотою падіння води біля 8 м. Для цього переходимо через міст на лівий берег Зелениці й ідемо дорогою в долину Сітного. Після приблизно 300 м маршруту бачимо впадіння першого (зі сторони долини) правої притоки Сітного, який бере початок під вершиною Товстої (1398 м). Цей водоспад знаходиться на цьому ж потоці, на відстані кількох десятків метрів від нашої дороги.

 

Через 4 км вище впадіння Сітного приходимо до руїн довоєнного моста (3,5 год). До цього місця можна під'їхати машиною із Зеленої. Переходимо вбрід Зеленицю й незабаром зауважуємо жовте маркування на маршруті Яремча - долина Зубринки - Синяк, якою будемо йти на протязі біля 4-х км. Перед поєднанням вод Зубринки й Зелениці переходимо через широку галявину Довбушанка, а півтора кілометрами вище - проминаємо полянку Ільма з пастушим табором. За нею, при впадінні до Зубринки потоку Федоцил (Федусільський Звір), входимо на територію Природного заповідника „Ґор?ани". Після години ходу прознакований жовтими знаками маршрут залишає долину Зубринки, звертаючи через т. зв. Веснарку і Малий Ґор?ан (Веснарковий Ґор?ан) на вершину Синяка (із Зеленої - 4,5 год. ходу).

 

Після чергової години мандрівки підходимо до закінчення широкої дороги в долині Зубринки (загальний час - 5,5 год.). Тут бачимо червоне маркування маршруту, що проводить через усі Українські Карпати. У наш час це місце називають Новобудова. У міжвоєнний час тут знаходилося схроніско (притулок) ПТТ (Польського Товариства Татранського) „Під Нижньою". Його залишки збереглися ще й дотепер. Переходимо містком на лівий берег Зубринки й поряд із колибою пастухів підходимо на полонину Нижня. Із неї відкривається мальовничий краєвид на південь, де знаходиться хребет полонини Довгої. Із цього місця розпочинається приблизно 2,5 годинний підйом на Довбушанку.

Спочатку стежка проходить дуже стрімко вгору в північному напрямі, пізніше повертає на схід й, постійно йдучи вгору, траверсує південний схил Довбушанки. Підходимо до бокової, пд.-сх. відноги гори, яка спадає до Новобудови. Далі проходимо чітко простежуваним гребенем на північний захід до відкритої вершинки з висотою 1520 м, яку називають Верхнизня (6,3 год ходу). Тут є чудове місце для відпочинку. Перед нами з півночі відкривається досить близький засипаний ?ре?отами вершинний хребет Довбушанки. На пн-сході увагу привертають близько розташовані вершини Малого Ґор?ану, Синяка і Хом'яка. Із вершинки спускаємося в північному напрямку у вирівняне полонинське сідельце й розпочинаємо підйом на хребет Довбушанки. Спочатку лісом, а пізніше поміж заростями жерепу підходимо до добре видимої стежки на ?ор?ан, який покриває вершину Довбушанки. Незабаром виходимо на східну вершину Довбушанки (1750 м). Звідси на головну вершину (1755 м) - біля 1 км на захід (загальний час - 8 год.). З цього місця слід звернути увагу на геоморфологічні особливості всього масиву. З північної сторони пологого зниження між вершинами знаходиться т. зв. „великий зсув". У свій час Є. Ромер зазначав, що він утворився протягом кінця червня - першої половини липня 1897 р. Загальна площа зсуву оцінюється на 70-75 га. Поблизу зсуву простягаються хребтові вали. Це кількаметрової глибини поздовжні заглиблення, що паралельно простягаються до вершинного хребта. їхнє формування тісно пов'язане з моноклінальною будовою хребта й повільним гравітаційним зсуванням скелястих площ згідно із падінням гірських порід на південь. Подібні вали також можна побачити на хребтах Синяка та Грофи.

Довбушанка є найвищою вершиною східних Скибових Ґор?анів. Це найкращий пункт для огляду в тій частині гір. Панорама охоплює на сході й півдні хребти Костричі, Чорногори, Свидовця і Братковської. Дуже граціозно звідси видніються найближчі до Довбушанки вершини: Синяк і Хом'як - на сході, Поленський із Козім Ґор?аном - на заході. Над останніми нависають вершини центральних Ґор?анів із Сивулею, Ігровцем і Високою.

Источник: "Гори гуцульщини"

 

Змінено 15 вересня, 2010 користувачем Crystal Fox

[Лисица 3]

Зелена - Садки - Поленський

 

Затрати часу - 9 год. Відстань - біля 18 км.

 

Підйом у гори - 1150 м, а з виходом на Козій Ґор?ан - 1370 м.

Початок маршруту - при відгалуженні бічної дороги в долину Зелениці. Маршрут не промаркований

Від головної дороги Надвірна - Бистриця (Рафайлова) повертаємо на схід, у долину Зелениці. Через 1,5 км шляху від розгалуження знаходиться місток на потоці Черник. Після містка сходимо з дороги й відкритим схилом через т. зв. Чертежі йдемо на південь у напрямі залісненого вододілу між Зеленицею та Черником. На хребті є досить видима стежка, якою через висоту 967 м н.р.м. сходимо у невелике сідло (біля 900 м н.р.м.) з поляною, званою Прелука. Від поляни гострим гребенем підходимо у південному напрямі до поперечного валу Козі, спочатку лагіднішою, а під самою вершиною - дуже стрімкою стежкою. На вершині Козі знаходиться металевий тріангуляційний репер. Затрати часу сюди становлять 4 години.

 

Козя є високим гірським валом, який підноситься упоперек на вододілі поміж долинами Ситного й Черника. Тут спостерігаємо добре видиму асиметричність схилів хребта. Північний схил є дуже стрімким і залісненим, південний - більш пологим і покритим великими голими кам'яними блоками. А поблизу самої вершини - також полониною.

 

Із вершини відкривається чудова панорама. У південному напрямку бачимо масив Довбушанки, зліва від якої звертають на себе увагу гострі піраміди Синяка та Явірника. Справа панораму завершують високі вершини Козього Ґор?ану та Поленського. На спадаючій з вершини в південному напрямі полонині є гарне місце для відпочинку (вода та колиба).

Стежка проходить посередині полонини, залишаючи хребет зліва. За полониною стежка стрімко знижується в перевал Козя (1265 м) (сюди біля 5 годин ходу).

 

Через приблизно 45 хвилин ходу підходимо під привершинне нагромадження Козього Ґор?ану (біля 1320 м). Перед війною тут був мисливський притулок. На захід відгалужується старий плай, яким можна потрапити до витоків Черника. Далі маршрут пролягає в південно-східному напрямі. Незабаром виходимо з густого смерекового лісу на великі поля ?ре?отів, порозділяні групами смерек і кедрової сосни, а також гірської сосни. Скельні блоки тут надзвичайно високі, не обмежуючись лише привершинним хребтом, але й довгими язиками сходять низько в долину Ситного. З цього місця є гарний вид на величний масив Довбушанки й близько розташовану вершину Поленського.

 

Добре підтримувана стежка проводить нас південним схилом Козього Ґор?ану під т. зв. Клевка Ямські (Кливки). Перед нами відкривається глибока долина лівої притоки Сітного, т. зв. Яма, відроги якої покриває Ґор?ан (до цього місця -6 годин ходу). Ми знаходимося в урочищі „Садки" - одному з наймальовничіших у Ґор?анах і найцінніших у Природному заповіднику „Ґор?ани".

 

Цінність цієї місцевості були належно оцінені ще перед 1939 р. У міжвоєнний час ця територія була місцем полювання Президента Речі Посполитої. У середині 30-х рр. XX ст. тут був створений туристичний резерват, де заборонялося прознаковувати туристичні маршрути.

З цього місця є найкращий вихід на Козі Ґор?ан (1616 м). Для цього ми залишаємо плай і через смерековий ліс підходимо на порівняно широке сідло (біля 1520 м) поміж Поленським і Козім Ґор?аном. Це сідло розділене невисоким підвищенням на дві частини - Клевки (Кливки, Клевки від Поленського) - верхня частина і від Садків - нижня. Від нижньої частини йдемо в північному напрямі й після перетину вузького пасма гірської сосни виходимо на Козій Ґор?ан, на вершині якого знаходиться знищений металевий геодезичний репер (до цього місця - 7 годин ходу).

Козі Ґор?ан є центральним пунктом т. зв. „Садків" й одним із найкрасивіших вершин Ґор?анів. Гора є знаною через особливо великі кам'яні розсипища, які, в основному, знаходяться на кожному схилі, причому в багатьох місцях сходять низько в долини. Під вершиною на північному схилі звертає на себе увагу місце великого скелястого обриву.

 

Назви Козі Ґор?ан, Козя і Козій Потік, а також дані зі старих мисливських документів і місцеві перекази вказують на те, що у цьому регіоні колись водилися гірські сарни.

 

Із вершини повертаємося тією ж самою дорогою (близько 0,5 год.). Вийти з Клевки (Кливки) Верхньої на Поленський неможливо через високі зарості гірської сосни. Щоб подолати вершину, слід із Садків іти в південному напрямі (за 100 м нижче стежки буде вода). На східному відрозі Поленського гірська сосна несподівано закінчується. Виходимо на „язик" Ґор?ану, який спадає тут від самої вершини та по скельних блоках підходимо до вершини (сюди затрати часу становлять 9 год.).

 

Поленський підноситься у хребтовій лінії Довбушанки і є „замком" для вододілу, що розділяє долини Черника і Сітного. Зі сходу від Пікуна його відділяє перевал Стеришорка (біля 1440 м), на заході від Скалок (1597 м) - Надзея Поленська (приблизно 1530 м). Північний схил гори є стрімким, південний - спадистим і, за винятком вершини, позбавленим кам'яних розсипів. Тут великі площі зайняті гірською сосною.

Панорама з Поленського є дуже широкою. На сході домінує масив Довбушанки, а також високі вершини Синяка та Явірника Ґор?ану. З південної сторони за Довбушанкою на горизонті видніються масиви Чорногори й Свидовця, на півдні домінує високий хребет Братківської. На заході найперше увагу звертають найвищі ?ор?анські вершини - Сивуля та Ігровець з Високою.

Источник: "Гори гуцульщини"

[Лисица 3]

Маршрут до високогірних озер Чорногори

 

Затрати часу - 2-3 дні. Довжина маршруту - 35 км.

 

Початок маршруту: с. Шибений над Чорним Черемошем. Маршрут прознакований.

Слід пам'ятати, що початок цього маршруту знаходиться в прикордонній смузі, а, згідно з обов'язковими умовами (п. 8 „Положення про прикордонний режим" від 27.07.1998 р.), закордонним туристам для мандрівок у прикордонній смузі повинні мати при собі документи, що підтверджують законність їхнього перебування на території України. Для тих, хто хоче побувати в Мармароських або Гринявських горах, які знаходяться в прикордонній смузі, необхідно отримати дозвіл від начальника прикордонного загону, що охороняє дану територію (Чернівецького або Мукачівського). Для цього необхідно не пізніше, ніж за 2 тижні до виходу на маршрут надіслати лист командирові прикордонного загону, вказавши схему маршруту, список учасників походу та їхні паспортні дані. Через тиждень необхідно зателефонувати до прикордонників і дізнатися, чи надали дозвіл і на яку прикордонну заставу (в Шибений чи Ділове) він надісланий. Тел.: прикордонних загонів: у Чернівцях: (0372)-538203; у Мукачево: (03131 )-21261.

 

Від прикордонної застави „Шибений", що знаходиться поблизу місця впадіння потоку Шибеного в р. Чорний Черемош, рухаємося 2,5 км долиною Шибеного до будинку Високогірного лісництва КНПП. Сюди можна проїхати високопрохідним транспортом. У випадку пізнього часу з дозволу лісників можна розбити табір, а при вільному часі можна сходити до колишнього озера Шибене (1,5 км проти течії потоку). У минулому озеро було досить великим і глибоким (до 25 м біля шлюзу) і в ньому збирали воду для сплавляння лісу.

 

Маршрут на г. Піп-Іван розпочинається від будинку лісництва, а траса прознакована червоною маркою на білому фоні. Широка дорога йде хребтом у івнічно-західному напрямі біля останніх будинків присілка Шибений. У колибі (будинок пастухів) можна ознайомитися з технологією виробництва гуцульських сирів (будз, бринза, вурда), скуштувати на смак або придбати в дорогу.

 

Ідемо далі дорогою й через 45 хв. виходимо до першого з трьох високогірних озер, через які пролягає наш маршрут. Це озеро Марічейка, розташоване на висоті 1510 м у давньому давньольодовиковому цирку на північно-східному схилі г. Шурин-Гропа (1773 м). Площа озера - 0,7 га, а глибина до 1 м, температура води влітку становить приблизно +9°С. Поверхня озера поволі заростає осокою. Навколо озера зростає густий ялиновий ліс, а також рідкісні види журавлини - дрібноплідна та болотна. Озеро живиться водою, що поступає сюди зі схилів Шурина, які добре видно з його берега. Біля озера є будиночок, в якому можна сховатися від дощу.

 

Обійшовши озеро справа, через 15 хв. підходимо до розгалуження стежок. Ширша (ліва) йде до полонини Шешурська. Ми прямуємо правою стежкою до гори. Через 30 хв. приходимо до джерела. Це буде останнє джерело води на шляху аж до схилів г. Бребенескул (15 км), тому бажано запастися питтєвою водою. Обходимо скельний виступ справа й через 4 год. виходимо на вершину г. Піп-Іван (2028 м), або як її ще називають - Чорна Гора, де знаходяться руїни давньої обсерваторії. Відстань від Шибеного - 10,5 км.

 

При гарній погоді з Чорної Гори у південно-західному напрямі видно Піп-Іван Мармарський (1936 м), а також по румунській стороні - г. Феркеу (1958 м). Після відпочинку та огляду руїн обсерваторії продовжуєм шлях головним гребенем Чорногори. Через ЗО хв. мандрівки приходимо до т. зв. Поганого Місця, де направо від головного хребта відходить хребет, що простягається на г. Смотрич (1898 м). Тут слід триматися лівої сторони гребеня і йти стежкою лівіше від кордонних стовпчиків. Тут розпочинається підйом до вершин Дземброні (1878 м) і Мунчела (1998 м). Слід пам'ятати, що північно-східні схили хребта є дуже стрімкими, скелястими й тому мандрівка ними може бути небезпечною.

 

Слід пам'ятати про те, що майже всі вершини головного хребта Чорногори можна обійти траверсом, що проходить із закарпатської сторони, але тоді втрачається можливість споглядати чудові пейзажі, що відкриваються з північно-східної сторони хребта. Так, із г. Бребенескул можемо оглянути оригінальний давньольодовиковий котел - урочище Кізі Улоги. Спускаючись із вершини, минаємо відногу головного хребта - Кедроватий - Погорілка (справа), на якому збереглося найбільше в Чорногорі оселище кедрової сосни. На його схилах, що спадають до котла Кізі Улоги, знаходиться так зване „крісло Довбуша", де, за легендою, любив відпочивати знаменитий ватажок опришків.

 

Пройшовши ще 1 км, справа бачимо одне з найкрасивіших місць в Карпатах-урочище Гаджина, яке розташоване в давньольодовиковому котлі між вершинами Ребра та Шпиці. Фактично тут є 5 котлів: три великих і два менших. Схили котлів стрімкі й обривисті, на Шпицях маємо 15 рядів вертикальних скель. У цьому місці добре видно залишки морени давніх льодовиків, які сповзали в котел із навколишніх вершин. За народними переказами, саме в Гаджині був похований легендарний ватажок опришків - Олекса Довбуш. У 1878 р. біля нижнього виходу котла був побудований перший на території Українських Карпат притулок для туристів, якому було надане ім'я Яна Грегоровича - одного із засновників Чорногірського відділу Товариства Татранського.

Основна стежка обходить вершину г. Бребенескул зліва. Тут є джерело й рівне місце для наметів, однак ночівля під вершиною Бребенескула може бути небезпечною, особливо в грозу.

 

Поряд із величезним масивом Бребенескула, 300 м зліва внизу, між хребтом і його відрогом, що відходить у напрямку г. Гутин Томнатик (2018 м), розташоване найвище в Україні оз. Бребенескул, яке знаходиться на висоті 1801 м. З трьох озер, повз які пролягає наш маршрут, воно є й найглибшим - до 3 м. Площа озера становить 0,4 га. Звідси до Говерли ще 15 км. Бажаючим ночувати біля озера слід врахувати, що тут постійно дмуть сильні вітри й відсутні дрова. Південно-західні схили головного хребта Чорногори знаходиться в складі Карпатського біосферного заповідника, а північно-східні - КНПП. Знищувати гірську сосну тут заборонено, а тому при мандрівці Чорногорою необхідно мати примус.

 

Від кордонного стовпчика № 28, що розташований на розгалуженні гребеня до Гутин Томнатика, проходимо далі на північ. Через 2 км приходимо до місця, де направо відгалужується стежка до хребта Шпиці (1864 м) і г. Гомул (1786 м). Йдемо далі на вершину 1910 м і справа перед нами відкривається вид на два скелясті хребти Великих і Малих Кізлів. Це так звані карлінги - гострі гребені, які розділяють давньопьодовикові котли, що в них колись залягали льодовики. Із перевалу перед г. Туркул спускаємося направо вниз до оз. Несамовите, яке розташоване на висоті 1750 м у котлі міжТуркулом (1933 м) і Малими Кізлами. Площа озера становить 0,3 га, а глибина - до 1,5 м. За легендою, якщо в озеро кинути камінь, то зіпсується погода. Воду для пиття можна набрати з джерела, яке знаходиться на відстані 100 м від озера, біля великого куща гірської сосни.

 

Є різні варіанти продовження маршруту. В умовах гарної погоди слід піднятися на вершину Туркула й піти гребенем далі аж до Говерли (2061 м), щоб мати можливість споглядати мальовничі карпатські краєвиди. На закарпатських схилах головного хребта, досить пологих і рясно порослих гірською сосною, також знаходиться кілька мальовничих озерець. Звідси до Говерли близько 8-9 км. У випадку негоди краще мандрувати, зійшовши з хребта. Між хребтом і виступаючими по дорозі скелями можна знайти непогане, захищене від вітру місце для наметів.

У випадку сильного вітру із закарпатської сторони мандрівку можна продовжити т. зв. „австрійською стежкою", що проходить схилами г. Данцер. На неї можна вийти за 10-15 хв., мандруючи вниз від оз. Несамовитого.Йдучи в північному напрямку, через 15 хв. знову потрапляємо до озера, яке розташоване на одному з відрогів Данцера. Далі цією стежою приходимо на о схили полонини Пожижевської, на якій розташовані Високогірний біологічний о стаціонар Інституту екології Карпат НАН України та сніголавинна станція. При необхідності, там можна переночувати.

 

3 „австрійської стежки" можна зійти до нижнього котла. Стрімка спочатку стежка незабаром змінюється досить доброю дорогою, що проходить схилами долини Данцерського потоку, якою колись ЗВОЗИЛИ молоко з полонин.

 

Доїзд до Верховини: мікроавтобусами з головної автостанції Івано-Франківська: через Ворохту так, як у маршруті № 5; через Косів так, як у маршруті № 7. З Верховини до Шибеного можна доїхати автобусом, від'їзд: 14-00 і 17-50 ( потребує уточнення). Увага! Перед виходом на маршрут у район Чорногори обов'язковою є реєстрація у Верховинському підрозділі гірської пошуково-рятувальної служби; тел.: (03432)-21941, 21971

Источник: "Гори гуцульщини"

[Лисица 3]

Маршрут до високогірних озер Чорногори

 

Затрати часу - 2-3 дні. Довжина маршруту - 35 км.

 

Початок маршруту: с. Шибений над Чорним Черемошем. Маршрут прознакований.

Слід пам'ятати, що початок цього маршруту знаходиться в прикордонній смузі, а, згідно з обов'язковими умовами (п. 8 „Положення про прикордонний режим" від 27.07.1998 р.), закордонним туристам для мандрівок у прикордонній смузі повинні мати при собі документи, що підтверджують законність їхнього перебування на території України. Для тих, хто хоче побувати в Мармароських або Гринявських горах, які знаходяться в прикордонній смузі, необхідно отримати дозвіл від начальника прикордонного загону, що охороняє дану територію (Чернівецького або Мукачівського). Для цього необхідно не пізніше, ніж за 2 тижні до виходу на маршрут надіслати лист командирові прикордонного загону, вказавши схему маршруту, список учасників походу та їхні паспортні дані. Через тиждень необхідно зателефонувати до прикордонників і дізнатися, чи надали дозвіл і на яку прикордонну заставу (в Шибений чи Ділове) він надісланий. Тел.: прикордонних загонів: у Чернівцях: (0372)-538203; у Мукачево: (03131 )-21261.

 

Від прикордонної застави „Шибений", що знаходиться поблизу місця впадіння потоку Шибеного в р. Чорний Черемош, рухаємося 2,5 км долиною Шибеного до будинку Високогірного лісництва КНПП. Сюди можна проїхати високопрохідним транспортом. У випадку пізнього часу з дозволу лісників можна розбити табір, а при вільному часі можна сходити до колишнього озера Шибене (1,5 км проти течії потоку). У минулому озеро було досить великим і глибоким (до 25 м біля шлюзу) і в ньому збирали воду для сплавляння лісу.

 

Маршрут на г. Піп-Іван розпочинається від будинку лісництва, а траса прознакована червоною маркою на білому фоні. Широка дорога йде хребтом у івнічно-західному напрямі біля останніх будинків присілка Шибений. У колибі (будинок пастухів) можна ознайомитися з технологією виробництва гуцульських сирів (будз, бринза, вурда), скуштувати на смак або придбати в дорогу.

 

Ідемо далі дорогою й через 45 хв. виходимо до першого з трьох високогірних озер, через які пролягає наш маршрут. Це озеро Марічейка, розташоване на висоті 1510 м у давньому давньольодовиковому цирку на північно-східному схилі г. Шурин-Гропа (1773 м). Площа озера - 0,7 га, а глибина до 1 м, температура води влітку становить приблизно +9°С. Поверхня озера поволі заростає осокою. Навколо озера зростає густий ялиновий ліс, а також рідкісні види журавлини - дрібноплідна та болотна. Озеро живиться водою, що поступає сюди зі схилів Шурина, які добре видно з його берега. Біля озера є будиночок, в якому можна сховатися від дощу.

 

Обійшовши озеро справа, через 15 хв. підходимо до розгалуження стежок. Ширша (ліва) йде до полонини Шешурська. Ми прямуємо правою стежкою до гори. Через 30 хв. приходимо до джерела. Це буде останнє джерело води на шляху аж до схилів г. Бребенескул (15 км), тому бажано запастися питтєвою водою. Обходимо скельний виступ справа й через 4 год. виходимо на вершину г. Піп-Іван (2028 м), або як її ще називають - Чорна Гора, де знаходяться руїни давньої обсерваторії. Відстань від Шибеного - 10,5 км.

 

При гарній погоді з Чорної Гори у південно-західному напрямі видно Піп-Іван Мармарський (1936 м), а також по румунській стороні - г. Феркеу (1958 м). Після відпочинку та огляду руїн обсерваторії продовжуєм шлях головним гребенем Чорногори. Через ЗО хв. мандрівки приходимо до т. зв. Поганого Місця, де направо від головного хребта відходить хребет, що простягається на г. Смотрич (1898 м). Тут слід триматися лівої сторони гребеня і йти стежкою лівіше від кордонних стовпчиків. Тут розпочинається підйом до вершин Дземброні (1878 м) і Мунчела (1998 м). Слід пам'ятати, що північно-східні схили хребта є дуже стрімкими, скелястими й тому мандрівка ними може бути небезпечною.

 

Слід пам'ятати про те, що майже всі вершини головного хребта Чорногори можна обійти траверсом, що проходить із закарпатської сторони, але тоді втрачається можливість споглядати чудові пейзажі, що відкриваються з північно-східної сторони хребта. Так, із г. Бребенескул можемо оглянути оригінальний давньольодовиковий котел - урочище Кізі Улоги. Спускаючись із вершини, минаємо відногу головного хребта - Кедроватий - Погорілка (справа), на якому збереглося найбільше в Чорногорі оселище кедрової сосни. На його схилах, що спадають до котла Кізі Улоги, знаходиться так зване „крісло Довбуша", де, за легендою, любив відпочивати знаменитий ватажок опришків.

 

Пройшовши ще 1 км, справа бачимо одне з найкрасивіших місць в Карпатах-урочище Гаджина, яке розташоване в давньольодовиковому котлі між вершинами Ребра та Шпиці. Фактично тут є 5 котлів: три великих і два менших. Схили котлів стрімкі й обривисті, на Шпицях маємо 15 рядів вертикальних скель. У цьому місці добре видно залишки морени давніх льодовиків, які сповзали в котел із навколишніх вершин. За народними переказами, саме в Гаджині був похований легендарний ватажок опришків - Олекса Довбуш. У 1878 р. біля нижнього виходу котла був побудований перший на території Українських Карпат притулок для туристів, якому було надане ім'я Яна Грегоровича - одного із засновників Чорногірського відділу Товариства Татранського.

Основна стежка обходить вершину г. Бребенескул зліва. Тут є джерело й рівне місце для наметів, однак ночівля під вершиною Бребенескула може бути небезпечною, особливо в грозу.

 

Поряд із величезним масивом Бребенескула, 300 м зліва внизу, між хребтом і його відрогом, що відходить у напрямку г. Гутин Томнатик (2018 м), розташоване найвище в Україні оз. Бребенескул, яке знаходиться на висоті 1801 м. З трьох озер, повз які пролягає наш маршрут, воно є й найглибшим - до 3 м. Площа озера становить 0,4 га. Звідси до Говерли ще 15 км. Бажаючим ночувати біля озера слід врахувати, що тут постійно дмуть сильні вітри й відсутні дрова. Південно-західні схили головного хребта Чорногори знаходиться в складі Карпатського біосферного заповідника, а північно-східні - КНПП. Знищувати гірську сосну тут заборонено, а тому при мандрівці Чорногорою необхідно мати примус.

 

Від кордонного стовпчика № 28, що розташований на розгалуженні гребеня до Гутин Томнатика, проходимо далі на північ. Через 2 км приходимо до місця, де направо відгалужується стежка до хребта Шпиці (1864 м) і г. Гомул (1786 м). Йдемо далі на вершину 1910 м і справа перед нами відкривається вид на два скелясті хребти Великих і Малих Кізлів. Це так звані карлінги - гострі гребені, які розділяють давньопьодовикові котли, що в них колись залягали льодовики. Із перевалу перед г. Туркул спускаємося направо вниз до оз. Несамовите, яке розташоване на висоті 1750 м у котлі міжТуркулом (1933 м) і Малими Кізлами. Площа озера становить 0,3 га, а глибина - до 1,5 м. За легендою, якщо в озеро кинути камінь, то зіпсується погода. Воду для пиття можна набрати з джерела, яке знаходиться на відстані 100 м від озера, біля великого куща гірської сосни.

 

Є різні варіанти продовження маршруту. В умовах гарної погоди слід піднятися на вершину Туркула й піти гребенем далі аж до Говерли (2061 м), щоб мати можливість споглядати мальовничі карпатські краєвиди. На закарпатських схилах головного хребта, досить пологих і рясно порослих гірською сосною, також знаходиться кілька мальовничих озерець. Звідси до Говерли близько 8-9 км. У випадку негоди краще мандрувати, зійшовши з хребта. Між хребтом і виступаючими по дорозі скелями можна знайти непогане, захищене від вітру місце для наметів.

У випадку сильного вітру із закарпатської сторони мандрівку можна продовжити т. зв. „австрійською стежкою", що проходить схилами г. Данцер. На неї можна вийти за 10-15 хв., мандруючи вниз від оз. Несамовитого.Йдучи в північному напрямку, через 15 хв. знову потрапляємо до озера, яке розташоване на одному з відрогів Данцера. Далі цією стежою приходимо на о схили полонини Пожижевської, на якій розташовані Високогірний біологічний о стаціонар Інституту екології Карпат НАН України та сніголавинна станція. При необхідності, там можна переночувати.

 

3 „австрійської стежки" можна зійти до нижнього котла. Стрімка спочатку стежка незабаром змінюється досить доброю дорогою, що проходить схилами долини Данцерського потоку, якою колись ЗВОЗИЛИ молоко з полонин.

 

Доїзд до Верховини: мікроавтобусами з головної автостанції Івано-Франківська: через Ворохту так, як у маршруті № 5; через Косів так, як у маршруті № 7. З Верховини до Шибеного можна доїхати автобусом, від'їзд: 14-00 і 17-50 ( потребує уточнення). Увага! Перед виходом на маршрут у район Чорногори обов'язковою є реєстрація у Верховинському підрозділі гірської пошуково-рятувальної служби; тел.: (03432)-21941, 21971.

Источник:"Гори гуцульщини"

[Лисица 3]

По хребту Костричі (з Ільці до Завоєлі)

 

Затрати часу - 3 дні. Довжина маршруту -20 км. Набір висоти - 960 м.

 

Початок маршруту: в Ільцях, біля церкви. Маршрут не прознакований.

Маршрут може бути пішим, кінним або лижним. Його найкраще розпочати від церкви в с. Ільці з тієї причини, що, закінчуючи мандрівку у Ворохті, маємо можливість у другій половині наступного дня поїздом добратися з Ворохти до Івано-Франківська, а, по-друге, не потрібно платити за вхід на територію заповідної зони КНПП.

 

Приїхавши до с. Ільці ввечері, можна переночувати у п. Василя, який мешкає біля церкву й зранку вирушити в похід (тел.: (03432)-47163, моб. 0978611818.

Стежка розпочинається за церквою біля кладки через р. Ільця, звідки відразу траверсуємо вверх. Поміж будинками присілка Затінок виходимо на хребет, що йде паралельно до автодороги в сторону Ворохти. Хребет безлісий і є можливість оглядати чудові навколишні краєвиди. В кінці хребта, з найвищої його вершини (1098 м) повертаємо наліво й сходимо в невеличку сідловину, з якої, проминувши кілька гуцульських осель, підходимо до лісу. Від початку маршруту сюди 6 км або приблизно 2 год. ходу. Через кілька хвилин виходимо на галявину, з правої сторони якої розпочинається стежка, що проводить на хребет, а саме на полонину біля г. Кострич. Стежка є досить широкою й тому по ній зручно їхати на нартах.

 

Спочатку дорога йде серпентином, а пізніше повертає направо на північні схили хребта. Перший відтинок маршруту проходить через старий ліс, другий - серед молодих смерек. Врешті виходимо на бічний хребет Костричі, в місці, де стоїть хрест. Переходимо бічний хребет і далі траверсом повертаємо наліво. Наступний відтинок також проходить через старий смерековий ліс і далі на полонину в районі нижчої вершини Костриці (1544 м), званої також Костричем. Тут також стоїть хрест. Нижче від хреста на відстані кількох сотень метрів на полонині є стара хата, в якій можна заховатися від негоди або ж зупинитися на ніч. Від Ільців до цього місця потрібно 4 год. часу. Звідси відкривається чудовий вид на весь Чорногорський хребет. Особливо величною виглядає друга за висотою вершина Українських Карпат - г. Бребенескул (2036 м), яка розташована посередині Чорногорського хребта. Тут проходить вододільний хребет між басейнами Прута й Чорного Черемоша. По ньому зручно перейти на хребет Озірний або ж до с. Бистрець.

 

Ми мандруємо далі хребтом Костричі, щоб за 2 км мандрівки в північно-західному напрямку вийти на її найвищу вершину (1585 м), з якої відкривається чудова панорама на хребет Кукул і на Горгани.

 

Із вершини йдемо хребтом у тому ж самому напрямі й після переходу невеликого лісу виходимо на полонину Веснарка. Тут є добротна колиба пастухів, у якій щороку до 21 вересня (у цей день - храм у Ворохті) проводить полонинське господарство депутат з Ворохти Микола Боєчко. Нижче колиби в лісі знаходяться руїни давнього харцерського схроніска (притулку). Від стаї стежка приводить в долину потоку Озірний. Широкою дорогою вздовж потоку через 1,5 км приходимо в долину Прута, який переходимо через новозбудований міст. У долині Прута повертаємо направо й ідемо приблизно 1 км за течією ріки до контрольно-пропускного пункту КНПП, що в присілку Завоєла. Звідси попутним транспортом або ж пішки можна дістатися (відстань - 14 км) до смт. Ворохта, а звідти поїздом або мікроавтобусами - до Івано-Франківська.

Відправлення поїздів з Ворохти: 3-24, 4-12, 10-34, 17-30, 20-59 ( потребує уточнення)

Примітка. Маршрут не проходить територією заповідної зони КНПП, а тому тут дозволяється розкладати вогнища й ставити намети.

Доїзд: з Івано-Франківська до Ільців - маршрутними таксі Івано-Франківськ-Верховина (через Ворохту), час відправлення такий, як у маршруті № 5.

 

Увага! Перед виходом на маршрут зареєструйтеся у Верховинському підрозділі гірської пошуково-рятувальної служби; тел.: (03432)-21941, 21971, моб.: 0963724400 (Василь Кобилюк).

до високогірних озер Чорногори

 

Для тих, хто хоче побувати на хребті і в той же день повернутися до села, слід розпочати сходження з Ворохтянського перевалу, точніше з шосе Верховина-Ворохта. Його висота становить 970 м н.р.м. (на таблиці, встановленій на перевалі, висота вказана неправильно), а отже набір висоти на маршруті буде значно меншим - усього 570 м.

 

Від кафе, що на перевалі в присілку Буковель, сходимо вниз по шосейній дорозі в сторону Верховини. На першому повороті повертаємо направо й піднімаємося по дорозі через ліс. За ним зліва від дороги є садиба, де можна переночувати.

Для продовження маршруту слід обійти хребет і за ним на розгалуженні доріг піти правим відгалуженням у напрямі видимих садиб. Через перемичку біля останньої хати виходимо на луки, якими йдемо приблизно 1 год. до видимого на їхньому краю лісу. На наступному розгалуженні доріг повертаємо наліво (південний напрямок) і через 20 хв. підходимо до потічка. На наступному розгалуженні весь час ідемо прямо. Тут треба бути уважним, бо стежка періодично губиться серед каміння, але скоро вона знову стає добре помітною. Пізніше стежка кількома серпентинами проводить нас направо, щоб після цього звернути наступним траверсом наліво. Через 1,5 год. виходимо на безіменну вершину з висотою 1551 м, що знаходиться між вершинами Кострич і Кострича. Затрати часу від перевалу становлять приблизно 3 год.

 

Якщо ж повертатися назад цим же маршрутом, слід знати години відправлення автобусів і мікроавтобусів із Верховини до Ворохти: 5-10, 5-40, 6-30, 7-00, 8-25, 9-00, 10-00, 11-45, 13-10, 15-10, 16-00, 17-00, 17-20, 18-10, 19-20. ( потребує уточнення)

Источник: "Гори гуцульщини"

[Лисица 3]

Маршрут на г. Біла Кобила (1477 м)

 

Затрати часу-приблизно 6 год. (при поверненні через Бережницю - 8 год.). Довжина маршруту - 9 км (в одну сторону). Набір висоти - 852 м.

 

Початок маршруту: міст через р. Чорний Черемош, навпроти автостанції у Верховині (Жаб'єму). Маршрут не прознакований.

Перший відтинок нашого маршруту проходить приблизно 200 м по шосе проти течії р. Чорний Черемош. За магазином "Обрій" повертаємо направо й через ЗО м переходимо потічок, за яким розпочинаємо підніматися на хребет. Йдемо дорогою з незначним підйомом і гарним видом на присілки Верховини до мурованої каплички. Від неї звертаємо наліво й через кілька хвилин нам відкривається чудовий вид на навколишні гори, у цьому місці робимо перепочинок. Перехід до цього місця займає приблизно 45 хв. й тому тут можемо зробити відпочинок.

 

Відпочивши, сходимо вниз на Віпчинську дорогу, яка саме тут робить дугу наліво й поряд із невеликим кладовищем приводить нас до присілка Великий Присліп, що на полонині під перемичкою між вершинами Випчинка (1368 м) і Біла Кобила (1477 м). Від попереднього місця відпочинку цей перехід займе 1,5 год. З полонини лівим краєм широкої просіки піднімаємося на вершину г. Біла Кобила. Звідси відкривається чудовий вид на весь Чорногорський хребет. З північної сторони видно г. Грегіт (1472 м), а зі сходу - с. Бережниця.

 

Слід врахувати, що сходження хребтом у південно-східному напрямі через вершину 1424 м, яка покрита величезними кам'яними брилами (греготами, значно складніший і займе додатково 1,5 години часу.

 

У гарну погоду спуск доцільно здійснити через с. Бережницю. У цьому випадку слід пройти хребтовою стежкою в напрямку г. Грегіт ще 1,5 км, а потім у районі вершини Бубенської(1463 м) повернути направо на хребет у напрямку полонини Бубок і зійти з нього до с. Бережниця. У селі збереглася дерев'яна церква св. Миколая з початку XX ст. Доцільно ознайомитися з роботою валила - одного з основних інструментів для виробництва ліжників (знаходиться за 200 м від впадіння Бережниці до Чорного Черемоша).

 

Доїзд. З Івано-Франківська (головна автостація) маршрутними таксі:

через Ворохту: як для маршруту № 5

через Косів: відправлення: 8-15, 9-35,15-00,17-20,19-40 (потребує уточнення)

У зимовий період частина маршрутів, зокрема перші та останні, відміняються.

Увага! Перед виходом в гори обов'язково зареєструйтеся у Верховинському підрозділі гірської пошуково-рятувальної служби; тел.: (03432)-21941, моб.: 0963724400 (Василь Кобилюк).

Источник: "Гори гуцульщини"

[Лисица 3]

Маршрут до озера Несамовите

 

Затрати часу - приблизно 5 год. Довжина маршруту - 6 км. Набір висоти - 460 м.

 

Початок маршруту: від спортивної бази „Заросляк".

Маршрут для тих, хто вже був на Говерлі, а тепер має бажання детальніше пізнати Чорногору та її давньольодовикові котли.

Маршрут розпочинається біля каплички, що поряд із навчально-спортивною базою „Заросляк". Перейшовши міст через Прут, через кілька метрів підходимо до джерела зі смачною водою. Далі піднімаємося досить доброю, як для такої висоти Карпат, серпентинною дорогою.

 

Через приблизно ЗО хв. після старту переходимо потік Цибульник. Він випливає з котла під цією ж самою назвою, що знаходиться між вершинами Брескула та Пожижевської. Через кілька хвилин мандрівки виходимо з лісу на полонину Пожижевську. У цьому місці, на висоті 1429 м розташовані Високогірний біологічний стаціонар (у підпорядкуванні Інституту екології Карпат Національної Академії наук України), а трохи вище - Сніголавинна станція Державної метеослужби „Пожижевська" (1450,8 м). Тут можна перепочити, ознайомитися з гербарієм карпатських рослин, побачити чудові краєвиди на полонину Маришевську і г. Гомул.

 

Від будинку стаціонару сходимо до тієї дороги, з якої ми йшли раніше, й через 10-15 хв. підходимо до виходу котла Орендарчик, що знаходиться між вершинами Пожижевської і Данцера. Проминувши зарості гірської сосни и потічок, йдемо вверх стежкою через рідкий ліс (дорогу ми залишили зліва). Вийшовши з лісу, необхідно триматись стежки, бо тут її легко загубити. Стежка проходить правою стороною котла, між заростями гірської сосни. Проходимо через невелику полонинку, рясно порослу щавелем альпійськи - це свідчить про те, що тут колись стояла кошара. Обходимо з правої сторони зарості ялівця й виходимо вгору до старої „австрійської дороги", яка проходить схилами Панцера. На відтинку від полонини Пожижевської ми подолали найбільше перевищення на всьому маршруті. Далі йдемо схилами Данцер і через ЗО хв. поступового підйому поміж заростями гірської сосни нам відкриється чудовий вид на гострі скелясті гребені Великих і Малих Кізлів. Проходимо стежкою повз невеличку печеру, що знаходиться під великим каменем справа від стежки, й незабаром приходимо до невеличкого озерця. Від озера йдемо далі дорогою, яка зліва обходить плече Данцера й через 10 хвилин приходимо до розгалуження стежки направо до озера Несамовитого (у цьому місці на стежці знаходиться камінь із жовтою смугою або стрілкою).

 

Звертаємо на цю стежку й поступово піднімаємося до основного котла в урочищі Кізли, де стаємо на болотистому березі озера Несамовите. Озеро розташоване під вершиною Туркула на висоті 1750 м. Його площа становить 0,3 га, глибина - 1,5 м. Вище озера, на відстані 50 м в сторону Шпиці є джерело питної води.

 

Варіантів маршруту для повернення є кілька, й вибирати їх слід залежно від погоди, часу й сил, які в нас залишилися. Очевидно, що повертатися цікаво іншою дорогою, ніж ми йшли. У цьому випадку можемо вибрати варіант, описаний у маршруті № 9. Але найцікавішою і найтаємничішою є стежка, що проходить через Малі і Великі Кізли. Щоб зійти на неї, слід повернутися до „австрійської дороги" й, звернувши на неї направо, великою дугою підійти до краю верхнього котла. На цьому відтинку ми переходимо кілька потічків і звідси відкривається чудова панорама на всю долину й навколишні вершини. При підході до першого хребта повертаємо наліво. Стежка періодично губиться у високій траві, але через мить її знову добре видно. Після того, як ми проминули потічок, що випливає з котла між Малим і Великим Кізлом, на розгалуженні стежок слід повернути наліво з незначним спуском (прямо дорога йде до місця колишньої стаї під Гомулом). Йдемо майже 2 км до потоку Данцер, перейшовши який, виходимо на нижню дорогу, яку ми залишили біля полонини Пожижевської. Тут слід бути уважним, щоб не зайти між потоки, яких є багато зі сторони Гомула.

Доїзд в описі маршруту №1.

Источник: "Гори гуцульщини"

[Лисица 3]

Маршрут на хребет Кукул

 

Затрати часу - 1-2 дні. Довжина маршруту - 15 км. Набір висоти - близько 700 м.

 

Початок маршруту: на залізничній станції Вороненка. Це гарний пішохідний, кінний і лижний маршрут з чудовим видом на чорно-гірський хребет, зокрема на вершини Петроса й Говерли.

 

Від станції йдемо дорогою вздовж колії в напрямку тунелю, що прокладений під Вороненківським перевалом (880 м). Через перевал проходить стара дорога на Закарпаття. Над тунелем звертаємо наліво та йдемо вверх по дорозі, яка проходить між хатами аж до хребта. Справа від останньої хати входимо в ліс (ЗО хв. від станції) й ідемо ним по широкій дорозі (знакування червоним кольором) до стрімкого підйому.

На розгалуженні звертаємо наліво на дорогу, що виводить на полонину Припір, яку огинаємо зліва (1,5 год. від станції). Тут можна відпочити, а в гарну погоду побачити чудові краєвиди на с. Яблуницю, Чорногору та Ґор?ани.

 

У верхній частині полонини минаємо стовпчик давнього польсько-чехословацького кордону (№ 18/6) і через ЗО хв. виходимо на г. Буковинка (1216 м). На її вершині стоїть кордонний стовпчик № 18, а внизу, на однойменній полонині знаходиться невеличка колиба з місцем для вогнища всередині. Від полонини долаємо недовгий, але стрімкий підйом і виходимо на хребет Кукула, Йдемо до безіменної висоти (1281 м), на якій знаходиться стовпчик № 17.

 

До цього місця можна піднятися й іншим шляхом. У випадку пізнього приїзду до Вороненки, коли до настання темноти залишається не більше 2 год., слід швидко підійти до полонини Лампарівка (3 км) й розкласти намети. У цьому випадку від магазину „Продтовари", що знаходиться нижче будинку залізничної Дистанції, йдемо дорогою в напрямку тунелю. Через 500 м, біля великого будинку звертаємо в ліс й ідемо по дорозі до полонини Лампарівка. її ще називають „Пасіка", очевидно через це, що тут колись була пасіка. На величезній полониш стоїть хата, в якій у негоду може розміститися кілька десятків осіб. Але, на жаль, дах будинку вже частково зіпсований, а вікна закриті целофаном. Поряд є вода. З полонини можна йти прямо на південь до полонини Припір, або ж повернути наліво і по болотистій дорозі, через трикутну в плані вирубку, а потім через ліс і по відрогу вийти безпосередньо на висоту 1281 м.

 

Через 500 м від цієї вершини розпочинається велика полонина Григорівка, що розташована на схилах г. Під Бердою. Тут є колиби з пічками, в яких часто зупиняються лижники. Від станції Вороненка - 7 км або ж 3 год. ходу.

Далі дорога буде йти траверсом південно-західного схилу хребта, через полонини Криниця, Середня і Кукул, які розділені між собою відкритими або залісненими ярами. На кожній є колиби пастухів і, звичайно, вода, без якої неможливим був би випас худоби. На полонині Кукул є військові поховання з часів І світової війни. У серпні 1999 р. учасники українсько-польської експедиції з вивчення полонинського господарства Українських Карпат під керівництвом проф. Варшавського університету Януша Ґудовського поставили дерев'яний хрест на місці цього кладовища.

Перед вершиною Кукул кордон різко повертає направо, в сторону Говерли. До неї не дуже далеко (приблизно 10 км), але вододільний хребет до г. Козмеська в цьому місці має великі перепади висот (приблизно 500 м) й мандрівку ним робити не будемо.

 

Вершина г. Кукул (1539 м) від південного заходу покрита лісом, а тому, щоб потрапити на полонину Закукул, необхідно спуститися по кордону до стовпчика 10/7. Звідси горизонтальною стежкою, що огинає схил гори, за 10-15 хвилин приходимо до добротної колиби з місцем для вогнища всередині. Це господарство Юрія Гереджука, який водночас є ?аздою на Чорногірському географічному стаціонарі Львівського національного університету (тел.: (03434 НИ179). Варіантів спуску є декілька. На лижах найкраще з'їзджати вниз через полонину Лабєска, що знаходиться на відстані 1 км по дорозі на Кукул, під самим гребенем зі сторони Ворохти. Взимку над полониною вітер надуває величезні снігові карнизи, які треба об'їхати. На полонині Лабєска за 100 м нижче хребта в затишному, захищеному від вітру місці є колиба. Звідси розпочинається стежка, яка проводить через Кичеру до Ворохти, але на нартах краще пройти нижче руїн давнього схроніска (притулку) Союзу Поселенців і через перевал Пересліп звернути на дорогу, по якій колись до притулку возили забезпечення, а також і туристів. Далі дорогою приходимо до моста через Прут поблизу турбази „Україна" у Ворохті.

 

Велосипедистам рекомендується від цієї полонини їхати дорогою, що проходить майже паралельно до хребта Кукул й виходить нижче присілка Завоєла (2 км від контрольно-пропускного пункту Карпатського національного Природного парку (КНПП).

Для піших туристів також є кілька варіантів спуску. У випадку, якщо потрібно Якнайшвидше зійти вниз, то найкраще від колиби на полонині Закукул Мандрувати вниз у південно-східному напрямку по дорозі, якою за 4 км приходимо в долину Прута біля впадіння потоку Озірний у Прут (за 500 м вище Завоєлі). Ця дорога увесь час проходить лісом.

 

Також можна зі стежки, якою ми йшли на полонину Закукул, спуститися прямо через велику серед лісову галявину до дороги, що сходить у долину потоку Форесок.

 

Доїзд до станції Вороненка.

Поїзд Львів-Рахів, відправлення зі Львова: 15-25год, з Івано-Франківська: 19 год. приміський поїзд з Івано-Франківська: 9 год. 15 хв.*

Зауважимо, що кожного року в кінці травня проводять зміну розкладу поїздів на літній період й наступний рік.

До Ворохти також можна доїхати маршрутними таксі, що відправляються з головної автостанції Івано-Франківська. 5-10, 5-50, 6-30, 7-50, 8-40, 10-35, 12-00, 12-30, 13-15, 14-10, 16-15, 17-12*, а далі до Вороненки добратися попутним транспортом, або ж скористатися послугами таксі.

Різноманітну інформацію туристи можуть отримати при реєстрації у Ворохтянському підрозділі пошуково-рятувальної служби, що розташований у приміщенні Ворохтянської селищної ради по вул. Данила Галицького, 14; тел.: (03434)-41149. Командир підрозділу - Савчук Михайло Васильович; тел. моб.: 0964610440.

 

Від контрольно-пропускного пункту КНПП у Завоєві до Ворохти або до розгалуження дороги в Арджелюжі (6 км від Ворохти) можна доїхати попутним транспортом, а далі мікроавтобусами, що їдуть із Верховини до Ворохти.

* Потребує уточнення

Источник: "Гори гуцульщини"

Змінено 22 вересня, 2010 користувачем Crystal Fox