Надслучанська Швейцарія .

[Лисица 3]

Ви бували у Швейцарії? Ні? Не знаю як в інших країнах, але в межах України надається відразу декілька можливостей побувати в Швейцарії. Звичайно, в цих "Швейцаріях" навряд чи можна буде відшукати справжній швейцарський сир, швейцарський шоколад, швейцарські годинники, вже не кажучи про швейцарські банки та власне швейцарців. Є підозри, що в переважній більшості представники славного та працелюбного швейцарського народу взагалі не знають про існування на території України прообразів їх Батьківщини. Свої "Швейцарії" (інколи навіть у декількох екземплярах) є в Івано-Франківській, Львівській, Тернопільській, Рівненській, Житомирській, Миколаївській, Київській, Черкаській, Донецькій та інших областях.

http://ukrainainkognita.org.ua/Photobank/Photo%20in%20text/nadsluchanska/sluch13.jpg http://ukrainainkognita.org.ua/Photobank/Photo%20in%20text/nadsluchanska/sluch11.jpg http://ukrainainkognita.org.ua/Photobank/Photo%20in%20text/nadsluchanska/ts3.jpg http://ukrainainkognita.org.ua/Photobank/Photo%20in%20text/nadsluchanska/gubkiv1.jpg

Назва альпійської держави з'являлася та закріплювалася з легкої руки відомих (й не дуже) осіб, що мали необережність подорожувати в цих краях в різні часи; землевласників, що запрошували садівників-швейцарців на роботу; місцевих жителів або навіть сучасних журналістів. У багатьох випадках навряд чи можна казати про дійсну схожість із справжньою Швейцарією. І взагалі велика чисельність будь-чого часто знецінює те, до чого вона застосовується. Звичайно, всі місцевості, про які йдеться, не можуть замінити оригіналу, тобто Швейцарії, проте це зовсім не означає, що Швейцарія може замінити їх. Та вони й самі не можуть замінити одна одну, тому що кожна з "українських швейцарій" своєрідна й по-своєму унікальна. В даному випадку ми робимо зупинку у Надслучанській Швейцарії, що розташована в східній частині Рівненської області в межах Березневського та Корецкого районів (інколи її продовжують в Житомирської області уздовж річки Случ до Новограду-Волинського).
Слід визнати, що, хоча й за легендою, "альпійську" назву ця місцевості отримала від самих швейцарців. Нібито в одного з місцевих князів була дружина-швейцарка. Коли її батьки приїхали погостювати - за допомогою захоплених вигуків, обов'язкових для подібних випадків (куди ж без них - легенда) висловили думку, що горбисті ландшафти долини річки Случ із скелястими берегами, класичними заливними луками, що неначе зійшли з пасторальних картин, а також густими лісами дуже нагадують їх Батьківщину. Судячи з усього, ніхто особливо й не заперечував. Швейцарією бути почесно - все ж таки еталон краси помірних широт. З тих часів назва й закріпилася. А можливо й не з тих. Час працює на легенди, а разом вони тепер працюють на туристичну привабливість регіону. Хоча, артефактів, які можуть зацікавити мандрівників, тут і без легенд вистачає. Як історико-культурних, так і природних.

http://ukrainainkognita.org.ua/Photobank/Photo%20in%20text/nadsluchanska/gubkiv21.jpg http://ukrainainkognita.org.ua/Photobank/Photo%20in%20text/nadsluchanska/gubkiv3.jpg http://ukrainainkognita.org.ua/Photobank/Photo%20in%20text/nadsluchanska/gubkiv12.jpg http://ukrainainkognita.org.ua/Photobank/Photo%20in%20text/nadsluchanska/sk2.jpg

Більша частина з них зосереджена в межах Надслучанського регіонального ландшафтного парку*, що розкинувся в басейні Случі від кордону з Житомирською областю (район села Устя) до села Бистричі. Тут знайдеться місце як для любителів активного туризму (піші маршрути, сплав річкою, скелелазіння), так і для тих, кому ближче пізнавальні екскурсії. Територія парку також прекрасно підходить для легкого оздоровчого відпочинку з прогулянками на свіжому повітрі та допоміжними промислами у вигляді збирання ягід, грибів, а також рибальства, що разом має назву сільський туризм.

*Надслучанський регіональний ландшафтний парк - площа 17271 га, розміщений у південно-східній частині Березнівського району Рівненської області. Має значний рекреаційно-туристичний потенціал.
Заповідна зона парку поєднує в собі 14 природоохоронних об'єктів (6 заказників, 7 пам'яток природи та 1 заповідне урочище).

Случ - найбільша притока Горині (басейн Прип'яті). Цю річку важко описати одним реченням. Вона бадьоро біжить звивистим неспокійним руслом, місцями пробиваючи собі шлях через давні граніти Українського кристалічного щита. На таких ділянках утворюються долини у вигляді каньйонів зі скелями, крутими обривами і порогами. Подібні пейзажі можна зустріти в басейнах Тетерева або Росі. Іноді, коли до більш положистих та щебенистих берегів підступають хвойні ліси, - Случ приймає риси великих карпатських річок з численними виступаючими з води острівцями. У місцях з низькими берегами і більш спокійною течією згадуєш, що Случ все-таки поліська ріка. Але таких місць не дуже багато, частіше описані пейзажі швидко чергуються або навіть змішуються між собою - і тоді картини, що відкриваються, порівнювати з іншими куточками України стає набагато складніше.
Найбільш скелясті береги Случі з величезними гранітними валунами і численними гротами зустрічаються в східній частині регіону, між селами Устя, Більчаки і Маринин. На цій території розміщується геологічний заказник "Марининсько-Устянські граніти". Виходи гранітів кристалічного щита активно використовуються скелелазами, як приїжджими, так і місцевою командою, що регулярно приймає участь у всеукраїнських змаганнях і навіть начебто займала призові місця.
На обох берегах Случі, у районі сіл Більчаки (правий берег) і Маринин (лівий берег), у 1974 році в ході археологічної експедиції були виявлені два давньоруських городища ХІ-ХІІІ століть. Навколо "лівобережного" городища в селі Маринин навіть зберігся древній оборонний вал. Не виключено, що його підтримували й у більш пізні часи, коли на території села знаходилася одна з резиденцій і замок князів Корецьких. У другій половині ХVІ століття тут був заснований православний чоловічий монастир (також без Корецьких не обійшлося, хоча, на думку деяких краєзнавців, його історія починається з князівських часів). На його місці, на високому пагорбі, що піднімається над Случчю, зараз стоїть кам'яний хрест. Неподалік, на сусідньому підвищенні, у 1801 році була зведена дерев'яна церква, до якої в 1882 році прибудували дзвіницю. Преображенська церква є пам'яткою архітектури національного значення. На настінній табличці, що підтверджує цей факт, зазначений 1488 рік будівництва церкви і XVIII століття появи поруч з нею дзвіниці. Однак дані скоріше стосуються зведення на цьому місці першої церкви з назвою Преображенська, а не будівель, що збереглися до наших днів. Чому на офіційних "маркувальних" табличках, призначених для пам'яток архітектури, поміщають непряму історичну інформацію, яка до того ж базується лише на одній з гіпотез (випадок, до речі, далеко не одиничний) - важко сказати. Видно, впливають сучасні тенденції каналу "Discovery" перетворюватися з науково-популярного в науково-фантастичний, від чого ще більш популярний.
Навколо все тих же Більчаків і Маринина розташовано декілька радонових джерел, що виникли завдяки близькому заляганню порід кристалічного щита і з древніх часів відомих своїми цілющими властивостями. У деяких місцях такі джерела живлять невеликі струмочки, що стікають по балках і ярам у Случ. Поруч із Більчаками на площі 3 га створений гідрогеологічний пам'ятник природи "Більчаківське джерело".
Нижче за течією Случі, від села Маринин до селища Соснове, форма берегів стає більш плавною. Кутасті скелі і купи валунів зустрічаються рідше. Тут переважають витягнуті, хоча місцями й усе ще стрімчасті, мальовничі пагорби. Мозаїка ландшафтів стає ще більш складною. Здається, що вони спеціально були зібрані мало не з усієї України для колекції велетня-натураліста, що не зміг дотягтися хіба що до приморських районів Криму. Ми - на території ландшафтного заказника "Соколині гори"*, пейзажі якого вважаються найгарнішими в регіоні.

*"Соколині гори" - ландшафтний заказник місцевого значення. Загальна площа 510 га. Територія відрізняється великою розмаїтістю ландшафтів і багатством флори. Має природоохоронну і эстетичну цінність.

Основних версій виникнення назви місцевості дві. Як водиться, одна з них прозаїчна (через велику кількість соколів, що живуть по горбкуватих берегах Случа), а друга романтична: юній княжні батько заборонив зустрічатися з бідним селянським хлопцем, і тоді закохані кинулися зі скелі і перетворилися в соколів (за іншою версією закохані перетворювалися в соколів на час побачень). Цей птах зображений на гербі Губкова*, мабуть, головного туристичного центра регіону. Село, розташоване на правом березі Случа, відомо, у першу чергу, руїнами замка XV-XVI століть (не руїни XV-XVI ст., а замок, руїни трохи пізніше).

*Губків - він же Губибор, він же Губник, він же Губка, він же Гапків, він же Хупков. На думку дослідників, його історія бере свій початок у ХV в. Уперше згадується в 1504 році.

Губківський замок

Губківский замковий комплекс вважався одним із самих неприступних на Волині. Він мав чотири вежі з бійницями і ворота з підвісним мостом. У внутрішній частині розташовувалися господарські приміщення, глибокий колодязь, а також підземелля з в'язницею і льохами. Звичайно, не обійшлося і без легенди про підземний хід, що начебто вів до Мариниського чоловічого монастиря (кілометрів 10! у гранітах! під Случем!!!). Тривалий час замок належав феодальному роду Семашко. Його кілька разів захоплювали (татари, козаки гетьмана Григорія Лободи й ін.), але найбільшого лиха замок зазнав у 1704 році, коли війська Петра І зруйнували не тільки замок, але і все містечко Губків. У 1708 році шведська армія довершила загибель колись грізного укріплення.
Зараз на 30-метровій горі, що піднімається над Случем, видно залишки мурів замка. Руїни чимось нагадують кам'яну піч, що залишилася після пожежі на попелищі дерев'яного будинку. Серед руїн - улюбленого місця ігор місцевої дітвори - можна знайти і засипаний замковий колодязь. В даний час уже важко уявити, як виглядала споруда у свої кращі роки. Але навколишні ландшафти Соколиних гір своєю красою з усіх сил намагаються врятувати колишній символ феодальної могутності від принизливого положення. Руїни височіють над стрімким схилом і рікою відокремлено від інших будівель і начебто продовжують кидати виклик негодам. Вони не ховаються серед сучасних вулиць і не маскуються під тракторні бригади, склади чи інші господарські будівлі. Можливо, руїни рятує саме те, що вони руїни. У будь-якому разі, не так мало древніх споруд, що начебто краще збереглися і навіть пройшли через ремонтні роботи чи реставрацію, але мають більш жалюгідний вигляд. Як мисливський пес, припнутий на ланцюгу.
На тій же горі, де знаходяться руїни замка, у 1974 році було виявлено давньоруське городище ХІ-ХІІІ ст. Схоже, долина Случа ще в ранньому середньовіччі мала досить обжитий виглядд. Також у селі недавно відбудовано дерев'яну церква Святої Параскеви на місці старої, спаленої в 1943 році фашистами.
У кількох кілометрах від Губкова, поруч із селищем Соснове (колишній Людвиполь), що лежить на лівому бережу Случа, у 30-х роках ХХ сторіччя був знайдений скарб римських монет ІІ ст.. н.е., частина з яких була перевезена в Краківський археологічний музей.
На заході межа Надслучанського ландшафтного регіонального парку проходить біля села Бистричі. Довкола нього виявлені сліди відразу трьох давньоруських поселень. У самих Быстричах розміщається зразково-показова школа, на території якої є навіть тенісні корти. У будинку навчального закладу діє досить цікавий міні-музей. Але найбільш цікавою і визначною пам'яткою варто вважати дерев'яну церкву Святого Миколая, 1734 року. Архітектура цього православного храму колоритна і самобутня - церква нагадує звичайну сільську хату, тільки дуже велику й ускладнену декількома прибудовами, у тому числі й призхемкуватій триярусній дзвіниці.
Далі на захід закінчуються Соколині гори, закінчується Надслучанська Швейцарія. А варто небагато віддалитися від Случа на північ, буквально на 1-2 кілометра, - і потрапляєш у зовсім інший світ лісів, боліт і лук. Світ Рівненського Полісся.

Любителі визначних пам'яток можуть продовжити екскурсію уздовж Случа й відвідати села Моквин і Зірне, а також райцентр - місто Березне.

У Моквині збереглися невеликий костьол і паперова фабрика кінця ХІХ ст., побудовані на кошти поміщика Броніслава Валевського. Костьол знаходиться не в кращому стані, а от паперова фабрика працює і нині.

Наступна зупинка в селі Зірне. Воно було засноване наприкінці ХІХ ст. паном Малинським на честь загиблого сина Зурна. У ті ж роки на болотистій ділянці заклали парк. Меліоративними роботами керували вчені із Західної експедиції по осушенню боліт, а питаннями наповнення і прикраси парку займався ірландський живописець Міклер. Зараз цей затишний парк, що розкинувся на площі 18,2 га, є пам'яткою садово-паркового мистецтва. На його території також збереглося кілька мурованих будівель кінця ХІХ - початку ХХ ст., виконаних у західноєвропейському стилі (шале) з домішком модерну. Усі вони, крім двоповерхового будинку, розміщеного біля входу в парк (видно, сторожа чи керуючого), відведені під туберкульозний диспансер. Цікаво було б підрахувати, скільки українських садиб, палаців і замків у радянський час стали туберкульозними лікарнями (відразу пригадуються Подгорецкий замок, Лебединський монастир, палац у Довгому...). Не здивуюся, якщо більше десятка. На одній з окраїн парку стоїть незвичайна цегляна водонапірна башта (висота близько 25 м), яка скоріше нагадує елемент якогось мавританського замку з ассиметричними модерністськими вікнами. Був тут і палац з коркового (!) дерева. Його Малинський звів на честь нареченої, француженки Клео де Мероде, з якою, утім, так і не одружився. Палац же в 1945 році згорів.
Адміністративний центр регіону - місто Березно (до 1700 року Андріїв, перша письмова згадка - 1445 рік) - відомий своїм дендропарком, єдиним у Рівненській області. Розташований він на території Березнівського лісового коледжу. Парк був заснований у 1979 році, а в 1989 році віднесений до дендропарків державного значення. У ньому зібрано більше 800 видів деревних рослин з усього світу. Вони розбиті по зонах: Америка, Кавказ, Середня Азія, Далекий Схід, Сибір, Карпати, Крим та ін. У парку прокладені прогулянкові доріжки, споруджений каскад ставків, обладнані альтанки й оглядові майданчики; є окрема ділянка декоративних рослин, березовий гай (більше 40 видів берези), сади жасмину, розарій. Вихідного дня тут можна потрапити на весілля чи якесь професійне свято, корпоративну вечірку місцевого розливу чи дитячий ранок. Дендропарк - одна з головних зон відпочинку жителів Березного.

Дослідження Березнівского району можна продовжити. Хочете - забирайтеся в безлюдні нетрі лісів Рівненського Полісся, щоб побродити серед "льодовикових" ландшафтів з розкиданими в художньому безладді брилами (міні-моделі відомого і загадкового Кам'яного Села, що в Житомирській області). Хочете - більш детально ознайомтеся з архітектурою церков району, яких тут достатня кількість: старих і нових, дерев'яних, кам'яних і навіть змішаних. Не варто стверджувати, що Березнівский район - якийсь надто особливий, що він далеко пішов від інших районів у плані туристичної привабливості (хоча, звичайно, не можна не визнати красу і розмаїтість місцевих пейзажів; Соколині гори навіть були внесені в список претендентів у проекті "7 чудес України"). Практично в будь-якому регіоні є свої "родзинки", тільки далеко не завжди місцеве населення звертає на них увагу і ще рідше - привертає до них увагу гостей. Створення Надслучанського регіонального ландшафтного парку, розроблені туристичні маршрути, краєзнавчі музеї в сільських школах, наявність великої кількості мешканців, що займаються сільським туризмом - усе це свідчить про те, що в Березнівському районі є люди, що люблять свій край і хочуть поділитися своєю любов'ю і знаннями з гостями.
(С) Украина Инкогнита

[Spree 2]

давно хотел почитать об этом