Велоспорт в Україні/новини

[abcd 0]

Ярослав ПОПОВИЧ про головні старти сезону

З американської команди до бельгійської провідний український велогонщик їде через Італію й Україну

Найкращий український гонщик Ярослав Попович уже тривалий час мешкає й виступає за кордонами України. Утім уродженець Львівщини ніколи не забуває про Батьківщину, при першій нагоді приїздить сюди, аби побачитися з рідними й близькими, зустрітися з журналістами й уболівальниками. Цього разу Попо пробув в Україні менше тижня, але знайшов час розповісти про те, яким вийшов для нього 2007 рік.

 

«У новій команді у мене будуть можливості для зростання»

 

Після трьох років перебування в американській стайні «Діскавері ченнел» Ярослав переходить до бельгійської «Предіктор–лотто», за яку виступатиме з 1 січня упродовж такого ж – трирічного — терміну.

 

— У «Діскавері ченнел» гонщиків ще на початку сезону попередили, що команда, скоріше за все, припинить своє існування, — каже Ярослав. — Наш менеджер до останнього шукав нових спонсорів, але, хоч як прикро, через допінгові скандали ніхто не схотів вкласти гроші у найсильнішу команду світу. Це просто жах! Тоді я почав підшукувати собі нове місце роботи і вибрав «Предіктор–лотто». Бельгійці зробили мені пропозицію, від якої я не зміг відмовитися. При цьому я сам обиратиму, на які змагання їхати. Також мене влаштовують і завдання, поставлені переді мною.

 

— Хто ще виявляв зацікавленість у ваших послугах?

— Італійські команди «Ліквігас» і «Мілрам», бельгійська «Квік степ», швейцарсько–казахстанська «Астана», французька «АG2r превоянс» і російсько–італійська «Тінькофф».

 

— Як ви оцінюєте час, проведений у «Діскавері ченнел»?

— Мій дебютний рік у цій команді виявився дуже вдалим. У 2005–му на «Тур де Франс» я посів 11–те місце, ставши кращим молодим гонщиком. Погодьтеся, непогане досягнення у моїй кар’єрі. У 2006–му, після відходу зі спорту легендарного Ленса Армстронга, в команді не було явного лідера, на якого б усі рівнялися. Але цього року ситуація для мене змінилася на краще, і на «Тур де Франс» я став восьмим. Нинішній сезон видався не надто складним, адже я не виступав на багатьох змаганнях, зосередившись лише на найважливіших турнірах.

 

Узагалі ж, із «Діскавері» пов’язано дуже багато приємних спогадів. Але я дивлюся вперед і щороку намагаюся здобувати нові перемоги. У 2008–му в новій команді я отримаю нові стимули, що, сподіваюся, принесе гарні результати.

 

— Вважаєте, зміна «стайні» піде вам на користь?

— Саме так. Адже завжди, коли міняєш роботу, з’являється бажання довести свою силу, проявити себе з найкращого боку. У «Предіктор–лотто» вистачає висококласних велогонщиків, поруч із якими я отримую гарну можливість підвищити свій професійний рівень. Хоча гіркота від того, що розпався дуже сильний колектив, який встиг стати справжньою родиною, ще залишається. Але таке життя, і в жодному разі не можна зупинятися на досягнутому.

 

— Чи не забагато, на ваш погляд, у велоспорті допінгових скандалів?

— Їх дійсно вистачає, але хочеться вірити, що цей неприємний період швидко мине. Далі так тривати не може. Сподіваємося, Міжнародна федерація велоспорту вдасться до низки рішучих кроків і викине весь допінг з нашого спорту.

 

«Розумію, що місце в збірній України нікому не гарантовано»

 

— Виступаючи за кордоном, ви, думається, не забували й про збірну України. Але на чемпіонат світу таки не поїхали. Чому?

— Напередодні вересневих змагань у Штутгарті я розмовляв із головним тренером національної збірної Андрієм Архаровим. Своє небажання виступати на чемпіонаті світу я пояснив тим, що перебував у не найкращій спортивній формі. Сил на гідний виступ бракувало, а ганьбитися не хотілось. Але я маю намір у всеозброєнні підійти до Олімпійських ігор–2008.

 

Головними стартами нового сезону вважаю для себе Олімпіаду й «Тур де Франс». Розумію, що місце у збірній мені не гарантовано, тим паче, що маємо лише три ліцензії. До того ж, до Пекіна треба буде їхати невдовзі після «Великої петлі». Але, гадаю, я встигну відновитися й набрати оптимальну спортивну форму, щоб продемонструвати високі результати.

 

— Яким чином відбуватиметься формування української олімпійської команди?

— На жаль, не так, як у більшості країн Європи. Наприклад, там перед чемпіонатом світу головний тренер за півтора—два місяці дивиться, хто показує найкращі результати, і саме його бере на змагання. Необов’язково боротися за медалі поїде той, у кого найбільше нагород і титулів. Адже світові форуми відбуваються через три місяці після чемпіонату країни, і неможливо весь цей час тримати себе у найкращій фізичній формі. А в нас на чемпіонат світу їде той, хто виграв національну першість. Як на мене, цей підхід є неправильним.

 

— Коли збираєтеся починати підготовку до нового сезону?

— Наприкінці жовтня в Італії відбудуться показові змагання, потім там же проводитимемо тренування. А в грудні на мене очікує збір на Мальорці, де я познайомлюся з новою командою.

 

«Намагаюся постійно бути поруч із сином»

 

— Ви прийшли на прес–конференцію у незвичній футболці. Звідки вона у вас?

— Придбав в Італії. Але якби ви тільки знали, що на ній написано... Матюки на мафіозну тематику. Італійською, точніше, навіть сицилійською. З вашого дозволу перекладати я не буду (сміється).

 

— Як нині проводите відпустку?

— Відпочиваю, не тренуюся і навіть взагалі не сідаю на велосипед. Багато часу проводжу з рідними, зустрічаюся з друзями. Намагаюся постійно бути поруч із сином. Бо ми з дружиною порахували, що загалом за вісім місяців я провів із ним лише два місяці. Треба ж, щоб Джейсон знав, хто його батько. А то трапляється, що я приїжджаю зі змагань, а він на мене дивиться як на якогось незнайомого дядька. Будемо це виправляти.

Змінено 29 жовтня, 2007 користувачем Killerok

[abcd 0]

Чемпион мира по велоспорту Сергей Гончар полон решимости в будущем году сменить затянувшуюся черную полосу в своей судьбе

37-летний гонщик собирается подписать контракт с новой итальянской командой и выступить на Олимпийских играх в Пекине.

 

– Сергей, летом вы подали в высший арбитражный спортивный суд в Лозанне иск на свою немецкую команду «Ти-мобайл»...

– Ситуация полностью прояснится через пару недель. До 21 октября немцы должны предоставить документы, на основании которых они приняли решении отчислить меня из команды. Напомню, контракт с «Ти-мобайл» у меня истекает 31 декабря, и я требую от немцев зарплату за полгода и публичных извинений за обвинения в употреблении запрещенных препаратов.

 

– Чем вы в данный момент занимаетесь?

– Рассматриваю предложения от других команд. Две итальянские велогруппы уже сейчас, не дожидаясь решения судебного разбирательства, предлагают мне однолетние контракты.

 

– На недавнем чемпионате мира в Мюнхене сборная Украины выступила неудачно. По моему мнению, нашей команде очень не хватало лидеров – Ярослава Поповича и вас.

– Дело в том, что моя физическая форма накануне чемпионата мира была далека от оптимальной. Шансов удачно выступить в Мюнхене у меня было немного, поэтому я предпочел уступить дорогу молодым.

 

– Будущий сезон – олимпийский. Планируете выступить на олимпийских трассах Пекина?

– Да. С главным тренером сборной Андреем Архаровым созванивались и разговаривали на эту тему не один раз. Я сознаю, что это будет моя последняя Олимпиада, поэтому хочу выступить в Поднебесной как можно лучше.

[abcd 0]

Ярослав ПОПОВИЧ про головні старти сезону

З американської команди до бельгійської провідний український велогонщик їде через Італію й Україну

Найкращий український гонщик Ярослав Попович уже тривалий час мешкає й виступає за кордонами України. Утім уродженець Львівщини ніколи не забуває про Батьківщину, при першій нагоді приїздить сюди, аби побачитися з рідними й близькими, зустрітися з журналістами й уболівальниками. Цього разу Попо пробув в Україні менше тижня, але знайшов час розповісти про те, яким вийшов для нього 2007 рік.

 

«У новій команді у мене будуть можливості для зростання»

 

Після трьох років перебування в американській стайні «Діскавері ченнел» Ярослав переходить до бельгійської «Предіктор–лотто», за яку виступатиме з 1 січня упродовж такого ж – трирічного — терміну.

 

— У «Діскавері ченнел» гонщиків ще на початку сезону попередили, що команда, скоріше за все, припинить своє існування, — каже Ярослав. — Наш менеджер до останнього шукав нових спонсорів, але, хоч як прикро, через допінгові скандали ніхто не схотів вкласти гроші у найсильнішу команду світу. Це просто жах! Тоді я почав підшукувати собі нове місце роботи і вибрав «Предіктор–лотто». Бельгійці зробили мені пропозицію, від якої я не зміг відмовитися. При цьому я сам обиратиму, на які змагання їхати. Також мене влаштовують і завдання, поставлені переді мною.

 

— Хто ще виявляв зацікавленість у ваших послугах?

— Італійські команди «Ліквігас» і «Мілрам», бельгійська «Квік степ», швейцарсько–казахстанська «Астана», французька «АG2r превоянс» і російсько–італійська «Тінькофф».

 

— Як ви оцінюєте час, проведений у «Діскавері ченнел»?

— Мій дебютний рік у цій команді виявився дуже вдалим. У 2005–му на «Тур де Франс» я посів 11–те місце, ставши кращим молодим гонщиком. Погодьтеся, непогане досягнення у моїй кар’єрі. У 2006–му, після відходу зі спорту легендарного Ленса Армстронга, в команді не було явного лідера, на якого б усі рівнялися. Але цього року ситуація для мене змінилася на краще, і на «Тур де Франс» я став восьмим. Нинішній сезон видався не надто складним, адже я не виступав на багатьох змаганнях, зосередившись лише на найважливіших турнірах.

 

Узагалі ж, із «Діскавері» пов’язано дуже багато приємних спогадів. Але я дивлюся вперед і щороку намагаюся здобувати нові перемоги. У 2008–му в новій команді я отримаю нові стимули, що, сподіваюся, принесе гарні результати.

 

— Вважаєте, зміна «стайні» піде вам на користь?

— Саме так. Адже завжди, коли міняєш роботу, з’являється бажання довести свою силу, проявити себе з найкращого боку. У «Предіктор–лотто» вистачає висококласних велогонщиків, поруч із якими я отримую гарну можливість підвищити свій професійний рівень. Хоча гіркота від того, що розпався дуже сильний колектив, який встиг стати справжньою родиною, ще залишається. Але таке життя, і в жодному разі не можна зупинятися на досягнутому.

 

— Чи не забагато, на ваш погляд, у велоспорті допінгових скандалів?

— Їх дійсно вистачає, але хочеться вірити, що цей неприємний період швидко мине. Далі так тривати не може. Сподіваємося, Міжнародна федерація велоспорту вдасться до низки рішучих кроків і викине весь допінг з нашого спорту.

 

«Розумію, що місце в збірній України нікому не гарантовано»

 

— Виступаючи за кордоном, ви, думається, не забували й про збірну України. Але на чемпіонат світу таки не поїхали. Чому?

— Напередодні вересневих змагань у Штутгарті я розмовляв із головним тренером національної збірної Андрієм Архаровим. Своє небажання виступати на чемпіонаті світу я пояснив тим, що перебував у не найкращій спортивній формі. Сил на гідний виступ бракувало, а ганьбитися не хотілось. Але я маю намір у всеозброєнні підійти до Олімпійських ігор–2008.

 

Головними стартами нового сезону вважаю для себе Олімпіаду й «Тур де Франс». Розумію, що місце у збірній мені не гарантовано, тим паче, що маємо лише три ліцензії. До того ж, до Пекіна треба буде їхати невдовзі після «Великої петлі». Але, гадаю, я встигну відновитися й набрати оптимальну спортивну форму, щоб продемонструвати високі результати.

 

— Яким чином відбуватиметься формування української олімпійської команди?

— На жаль, не так, як у більшості країн Європи. Наприклад, там перед чемпіонатом світу головний тренер за півтора—два місяці дивиться, хто показує найкращі результати, і саме його бере на змагання. Необов’язково боротися за медалі поїде той, у кого найбільше нагород і титулів. Адже світові форуми відбуваються через три місяці після чемпіонату країни, і неможливо весь цей час тримати себе у найкращій фізичній формі. А в нас на чемпіонат світу їде той, хто виграв національну першість. Як на мене, цей підхід є неправильним.

 

— Коли збираєтеся починати підготовку до нового сезону?

— Наприкінці жовтня в Італії відбудуться показові змагання, потім там же проводитимемо тренування. А в грудні на мене очікує збір на Мальорці, де я познайомлюся з новою командою.

 

«Намагаюся постійно бути поруч із сином»

 

— Ви прийшли на прес–конференцію у незвичній футболці. Звідки вона у вас?

— Придбав в Італії. Але якби ви тільки знали, що на ній написано... Матюки на мафіозну тематику. Італійською, точніше, навіть сицилійською. З вашого дозволу перекладати я не буду (сміється).

 

— Як нині проводите відпустку?

— Відпочиваю, не тренуюся і навіть взагалі не сідаю на велосипед. Багато часу проводжу з рідними, зустрічаюся з друзями. Намагаюся постійно бути поруч із сином. Бо ми з дружиною порахували, що загалом за вісім місяців я провів із ним лише два місяці. Треба ж, щоб Джейсон знав, хто його батько. А то трапляється, що я приїжджаю зі змагань, а він на мене дивиться як на якогось незнайомого дядька. Будемо це виправляти.

[nikolas 0]

Ярослав Попович: «Я не пущу свого сина у велоспорт»

 

Найкращий молодий гонщик «Тур де Франс»-2005, бронзовий призер «Джиро д’Італія»-2003 Ярослав Попович ненадовго приїхав з Італії на батьківщину – в Україну. Судячи з усього, відпочити від змагань і тренувань, а заразом і показати всім свою дружину Сінді, яку він привіз із собою.

 

«Чому всі кажуть, що моя дружина красуня, і ніхто не скаже, що я красень?!», - сміється Ярослав. Так, почуття гумору, як і товариськості, йому не позичати.

 

Ярослав розказав кореспонденту ForUm’у трохи про себе.

 

- Ярослав, чому Ви вирішили стати гонщиком?

 

- Це вийшло дуже просто. Я побачив дітей, які проїжджали на велосипедах в моєму місті, і подумав: піду і я покатаюся на велосипеді. Катаюся уже 13 років. Половина мого життя.

 

- Як батьки поставилися до Вашого вибору?

 

- Спочатку ніяк. Вони довго не розуміли, чим я займаюся. Аж поки мій тато не приїхав до Італії і не побачив мої змагання і тренування. Коли я привіз відеокасету з гонками, вони дізналися, чим я точно займаюся.

 

Зараз мої батьки повністю у велоспорті.

 

- Ви недавно одружилися. Напевно, плануєте дітей. Ви думаєте, вони підуть стопами батька?

 

- Так, планую. Я зараз уже кажу, що не пущу свого сина бути велосипедистом, бо це дуже важко. Але якщо він схоче, то я не буду заперечувати.

 

- Міністр у справах сім'ї, молоді і спорту України Юрій Павленко не пропонував Вам стати його радником?

 

- Ні. Я дуже рідко буваю на Україні, тому важко зі мною зв'язатися і взагалі мене знайти.

 

Я зараз буду три дні в Києві, потім чотири дні вдома і знову виїжджаю на змагання.

 

- На вашу думку, які якості, крім витривалості, в першу чергу потрібні гонщику?

 

- Я думаю, розум, щоб розрахувати все. Є багато гонщиків, дуже сильних, але розуму немає, тому їм дуже важко боротися.

 

Взагалі на змаганнях неможливо без тактики.

 

- В якому віці потрібно йти із спорту?

 

- Коли ти відчуєш. Ось Ленс перед закінченням кар’єри відчув, що не може жити без сім'ї і дітей. Тим більше що він живе в Америці, і приїжджати на змагання в Європу було важко.

 

Різні гонщики по-своєму відчувають, коли потрібно припиняти.

 

Я думаю, середній вік – 32-36 років. Правда, є кілька гонщиків і по 39.

http://ua.for-ua.com/interview/2005/08/20/100029.html